Шишман Ксенія, Ізмаїльський агротехнічний фаховий коледж, 1 курс (10 клас)

Вчитель, що надихнув на написання есе: Порохова Лілія Ярославівна

"Війна. Моя історія"

Війна - це страшна реальність, яка вривається у життя без попередження. Вона змінює нас як людей і викликає найсильніші емоції. Ще можна сказати, що війна це слово, яке звучить так болісно і неприємно, але воно стало частиною мого життя. Я не можу точно визначити, коли і як саме я усвідомила, що в Україні почалась війна. Вона просто вірвалась у наше життя, як грім з ясного неба. Перші новини про війну я почула від батька. Він прийшов додому з роботи і повідомив, що на сході країни почалися збройні сутички. На той момент мені було всього лише 14 років, і я не розуміла повністю, що це означає. Але вже тоді я відчула страх і тривогу, які переповнювали мене. Але найбільше змінилося моє внутрішнє світосприйняття. Я стала бачити світ з іншої сторони. Війна показала мені, наскільки крихким і цінним є життя. Я навчилася цінувати кожен день, кожен момент щастя і спокою. Вона також вчила мене бути сильною і впевненою в собі. Кожен день, коли я прокидалася, я змушувала себе бути мужньою і вірити, що все буде добре. З кожним днем війна все більше охоплювала наше життя. Ми почали бачити новини про бойові дії, про загиблих і поранених. Це було жахливо. Я відчувала сум і безпомічність, бачачи, як наші солдати віддають свої життя за нашу сильну та неповторну країну.

Життя у мене і моєї родини змінилося радикально. Ми почали жити в страху і тривозі. Кожен день ми слухали новини, переживали за своїх близьких на фронті. Ми почали докладати всіх зусиль, щоб допомогти тим, хто потребував підтримки.

Ми збирали гуманітарну допомогу, волонтерили в лікарнях та відправляли листи і пакети нашим солдатам. З початку війни дуже багато людей виїхало за кордон жити. Тепер багато хто хоче повернутися додому, відчути рідні землі, поїсти національну їжу: вареники,борщ,паляниці, пройтися рідними місцями , як було до війни. Хочеться, як і раніше, чудово святкувати Новий рік з феєрверками та хлопавками гуляти допізна, не думати про війну та комендантську годину . Війна все ще триває, і кожен день я молюся за наших солдатів і надіюсь на кінець цього кошмару. Я вірю, що ми зможемо перемогти і знову повернутися до миру і процвітання. І я готова докладати всіх зусиль, щоб це сталося і зробити Україну ще кращою країною.