З самого початку війни Охтирку обстрілювали, в місті було дуже багато руйнувань і загиблих. Катерину Іванівну син разом із рідними доправили у Черкаси, а через два місяці вона повернулась

Я з міста Охтирки. Мені 65 років, я пенсіонерка. Зараз я в гостях у себе на бáтьківщині, в Черкасах, через війну. Я була два місяці тут, тоді повернулася додому.

Перший день, звісно, був дуже насичений. Я ще була на роботі. Знаходилися ми в центрі міста. Їхали танки, але ми не вірили, що це руські танки - думали, що наші. Потім почали бомбити. Ми переживали дуже тяжко, постраждали, дуже було страшно.

Шокувало, скільки загинуло наших людей, скільки дітей, військових. Син у мене рятівником працює, то розбирали завали, збирали трупи. 

Це все було дуже страшно. Син нас відправив, а сам залишався в місті.

Нас він вивіз до Полтави своєю машиною, а там нас забрали родичі до Черкас вже їхньою машиною. Так що проблем з виїздом у нас не було. 

Було важко морально, матеріально. Чоловік помер, я сама залишилася, операцію перенесла. Можливо, на нервах. Але надіємося на краще.

Зараз я повернулась додому. В принципі, ми живемо в своїх домах. У нас був город, картопля була, ми виживали, трошки було трудно, але все це можна пережити, якби не було гірше.

Хочеться вірити, що війна закінчиться скоро, а так - не нам судити. Ніхто нічого не знає.