Від початку війни родині Світлани ледве вистачає грошей. Нервувань додає ще й те, що люди щоденно страждають від вибухів та окупації

Я з села Катеринівка, це Нікопольський район. До війни життя було добре, нам вистачало грошей, а зараз перебиваємось як можемо. Мені 58 років, я працюю зараз на дві третіх ставки, отримую мізерні копійки. Хотілося б зайнятись господарством, купити курчат, каченят, а грошей вистачає тільки на комунальні платежі та на хліб без масла.

Звістка про початок війни була трагедією для всіх нас, ми ніколи не думали, що братній народ нападе, та ще й з таким розвитком подій. У нас багато сімей, де є росіяни, а в росії живуть українці. Ніхто не чекав такого лиха. Мирне населення страждає, будинки, квартири знищені, люди позалишалися без нічого. Ми виживаємо тільки завдяки гуманітарній допомозі таких організацій, як Фонд Ріната Ахметова.

Я переживаю дуже за дітей та онуків, племінник та зять воюють. Радості немає, а переживання - кожен день.

Люди згуртувались в селі. До війни не було такого, щоб ми збирались усім селом. А тепер приїздить церква нам допомагати і ми всі збираємось кожної середи, один за одного переживаємо. Допомагаємо одне одному, пігулки заспокійливі п’ємо – так і справляємось.

Так хочеться, щоб війна швидше скінчилась, вже немає жодних сил терпіти. Поки щось роблю, то забуваю, а присяду відпочити і відразу в голові війна, наші хлопці - це дуже на психіку впливає.

Але я вірю, що Україна розквітне, тут буде краще, ніж у європейських державах. Нашим дітям, онукам, та і нам на старості, буде добре жити. А зараз якби сказали, що війна скінчилась, то ми б стрибали до стелі від радості.