Я живу з чоловіком та сином, інвалідом другої групи. Ми пенсіонери. Донька із онукою живуть окремо. До війни жили спокійно та нічого не боялися.
В нас особливо нічого не змінилося; як жили, так і живемо. Єдине – боїмося, якщо стрілятимуть. Змінилося те, що все подорожчало, а пенсії малі.
Під час обстрілів ми весь час перебували вдома і підвали не ховалися. Довірились долі.
Одного разу дуже стріляли і все летіло над головою. Це було дуже страшно. Слава Богу, обійшлося. Найбільше хочеться, щоби було мирно.
