Поцяпун Анна, 9-б клас, Прилуцька гімназія № 13 імені Святителя Іоасафа Бєлгородського

Вчитель, що надихнув на написання —  Пожарська Людмила Володимирівна

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

І знову нічну тишу роздирають пронизливі звуки повітряної тривоги. Я схоплююся з ліжка, дивлюся на свою теплу постіль, одягаюся та йду з мамою в укриття. Злість, ненависть до ворогів переповнюють мене...

Саме сьогодні уві сні я бачила брата Максима. Він повернувся!

Брат удома! Я так чекала цієї миті. Мріяла, як зустрічатиму брата після перемоги у війні. І дочекалася. Україна перемогла рашистів! Максим живий, він повернувся…

Ще декілька хвилин тому моє серце шалено билося, душа співала, раділа. Я купалася в океані безмежного щастя, але сигнал тривоги повернув мене в страшну реальність. Війна… Гул ворожих ракет, чути вибухи… Від цього стає моторошно…

Брата поруч немає, бо захищає рідну землю від рашистської нечисті. Для нього, як і для кожного українця, це війна за свій шлях розвитку нашої держави, битва за незалежність, волю, мову, культуру, звичаї, традиції народу. Ця боротьба священна.

Звичайно дуже хвилююся, якщо в брата немає можливості зателефонувати нам. У такі моменти намагаюся заспокоїтися, дивлюся новини, думаю про майбутнє.

Вірю, що незабаром наш народ все ж таки обов’язково переможе рашистську нечисть і воїни-захисники повернуться до своїх рідних. Інакше бути не може. Українці нездоланні, бо мають богатирську силу в боротьбі за свій шлях. Хіба можна перемогти народ, який відстоює право на існування нації, розвиток незалежної держави?

Переконана, що ні.

Ми, нащадки наших славних предків, сьогодні згуртовані так, як ніколи раніше, бо боремося за свою рідну землю, волю, незалежність.

У цей нелегкий для країни час кожен намагається щось зробити для наближення перемоги. Війна з ворогом іде не тільки на фронті, а й у тилу.

Ми плетемо маскувальні сітки для військової техніки, кікімори для солдатів, збираємо кошти на допомогу воїнам ЗСУ, теплі речі, продукти харчування.

У моїй гімназії був ярмарок, на якому учні продавали смаколики, що випікали разом з батьками, вироби, зроблені своїми руками, жителям мікрорайону. Усі виручені кошти потім передали для придбання дрона для військових.

Вважаю, що українці — непереможні, бо не можна здолати людей, які навіть без зброї протистоять ворогу, зупиняють танки голіруч, безстрашно виходять на мітинги-протести в окупованих містах, займаються волонтерством.

Хто може здолати націю, що має героїв, які навіть під дулами ворожих автоматів в останні хвилини свого життя славлять Україну?

Переконана, що наш народ заявив про свою мужність та незламність на весь світ. Саме тому, на мою думку, інші країни підтримують нас, допомагають у цій священній боротьбі за незалежність. Вважаю, що завдяки воїнам ЗСУ рашистська нечисть не поширюється по інших державах Європи.

Я переконана, що ніхто не зможе поставити мою націю на коліна, відібрати волю, честь, перетворити в рабів. Дух українців незламний.

Знаю, що незабаром мій сон стане реальністю. Ми переможемо у війні, захисники повернуться додому. Серед них буде і мій брат Максим, якого я так чекаю.