Мені 33 роки, я інвалід другої групи з дитинства. В мене поганий зір. Маю дитину віком 14 років. Жили в місті Слов’янськ, переїздили туди-сюди. Їздили до Черкаської області, але там нам не дуже сподобалося. Бо там у дитини змоги не було навчатися, і ми переїхали в місто Покровськ, а потім - у Дружківку.

Нам тепер діватися нікуди. Домівки своєї немає.

На жаль ми не знали, куди нас привезуть, тому тварин не забрали.

Хочеться, щоб у майбутньому тихо було, мирно, щоб дитина навчалася. І взагалі, щоб люди посміхалися. Щоб домівки були цілі.