Юзвін Вікторія

Чемеровецький медичний фаховий коледж

Вчителі, що надихнули на написання есе - Бойчук Галина Яківна, Мала Надія Володимирівна

Війна моя історія

Коли розпочалася війна, немов завмер світ, почала боліти душа, і на мить зупинилося серце.

Я ніколи не забуду перший день війни, просто прокинувшись зранку, кожна людина приступила до своїх щоденних справ: хтось йшов на роботу, хтось на навчання, як завжди денні клопоти та турботи. І цей страшний момент настав, почули першу тривогу, почалася війна, страх, усі добиралися додому. Зупинилося серце, в цей час усі зверталися до Бога, щоб скоріше побачити своїх рідних.

З кожним днем болить душа, і не віриться, що війна досі триває. Моя Україна страждає від болю, її душа кожного разу рветься на шматки, коли проводжають героя, коли батьки чекають додому сина з надією, що він живий. І приходить звістка, що сина більше немає...

Війна торкнулося кожного Українця, а в когось вона забрала життя. Наше життя дуже змінилося під час війни, ми не знаємо, що буде завтра, і як жити далі. Але з кожним днем на колінах у молитвах до Бога просимо, щоб він оберігав кожного захисника, і настав мир в нашій державі. Війна є моя історія. Як мене торкнулася війна? 

На це питання є багато відповідей. Ми повинні цінувати кожну хвилину життя та радіти дрібницям, підтримувати, наших захисників. Дуже важко, коли на війні тебе захищають рідні люди, а ти про них не маєш ніякої звістки, просто з надією чекаєш повернення додому живими та здоровими. 

Усіх нас торкнулася війна, і навіть білі хризантеми, що цвітуть на клумбах, похилили свої голівки, плачуть за нашими захисниками, які віддали своє життя. Плаче небо, плачуть люди, а від болю кричить світ.

Чому це горе спіткало нашу державу? Що чекає нас у майбутньому - важко сказати. З кожним днем болить ще більше, це просто крик душі та відкрита рана, на яку сипиться сіль.

Мої рідні  та близькі усі змінилися під час війни. Ми почали цінувати родинне тепло, затишок у домівці та життя. На жаль, до війни ми не розуміли, що щастя у простих дрібницях, щастя, коли твої рідні живі та здорові. Не важливо, ким ти є у житті, а головне, яка в тебе душа.

Я вірю, що настане скоро перемога, уся сім'я збереться за столом і подякуємо Богу , що ми пережили цей важкий період. Цю біль ніколи не забути. Ми ніколи не пробачимо тих, які принесли нам біль та забрали наших рідних. Колись через багато років  наша молодь збереться із своєю  родиною і будуть розказувати своїм дітям, як навчалися їхні батьки і як переживали та працювали у період кровопролиття, страху та ненависті.

Війна моя історія -  мій біль та моя відкрита рана, яка ніколи не заживе. А у снах кожному насниться, сон: що біля хати будуть цвісти чорнобривці, надворі стоятиме стіл, а біля хати буде батько і мати. І будемо співати пісні. 

А зараз будемо молитися за наших захисників, щоб Бог дав їм здоров'я, терпіння, щоб усі наші дорогі сини повернулися додому живі та здорові. І по всьому світу буде перемога, буде велике свято. Ми чекаємо цього дня з нетерпінням і віримо, що чекати ще недовго. На все свій час, а Бог все бачить, нехай він усіх оберігає. І буде свято у нашому житті!