Шульга Юлія, вчитель Комунального закладу "Роменська міська Мала академія наук учнівської молоді" Роменської міської ради Сумської області

Війна. Моя історія

До останнього не вірила, що так може статися, хоча вже задовго до чорного четверга всі ми з 2014 року жили у вирі страшних подій, просто знали, що все те відбувається десь там далеко. Кожен продовжував жити своїм життям, займатися своїми буденними справами, працювати, подорожувати.

Лише родини, яких торкнулося гірке крило війни на сході, знали та розуміли, що все може змінитися.

Чомусь мені назавжди закарбувалася середа, яка нічого страшного не несла в собі. Пам’ятаю кожну хвилину, кожну секунду того дня. Хоч і звучали навколо різні обговорення про можливий напад, про зосередження величезної військової сили на кордоні, але я чомусь відкидала страшні думки.

Четвер назавжди зупинив моє життя. Ніби все повисло в повітрі. Куди бігти, що робити… Та часу на такі роздуми взагалі не залишалося. Потрібно було взяти себе в руки та перш за все дізнатися, що з рідними.

Найголовнішим стало якнайшвидше дібратися до них, бо дуже швидко Роменщина опинилася в окупації, у зв’язку з чим виникли певні труднощі для пересування з міста в село.

Мобілізувавши всі свої ресурси, ризикуючи життям, не знаючи, що може статися на іншій вулиці, ми їхали з братом додому…

Найбільше душу ятрили думки хвилювання про нашу стареньку бабусю, яка останнім часом дуже хворіла та не вставала з ліжка. Як вона сприйме цю страшну новину? В своєму житті вона багато чого пережила та пам’ятає іншу війну, яка забрала в неї родину…

Вона чекала нас до останнього, дуже хвилювалася. Та вона вже все знала…Її моторошний сон про курча з головою дракона став віщим. Він розривав невинних курчат на шматки, жодному не давав шансу.

Через чотири дні наша бабуся згасла. Війна забрала найріднішу мою людину, родинну опору, нашу берегиню…Ми не змогли її врятувати…душа була спустошена…

В той же час, кожного дня, страшна війна продовжувала наносити та наносить удари, торкається своєю кривавою рукою кожного з нас. Україна втрачає найкращих.

Таке відчуття, що цей четвер сьогодні, завтра, через місяць, триватиме вічно. Дуже важко визначити, коли він точно закінчиться. Та й опускати руки ні в якому разі не можна.

Де взялася та сила, я навіть не знаю. Внутрішній голос наказав мені триматися та бути сильною, адже все навколо змінилося.

На долю кожного з нас випала важка ніша, яка вимагає від нас величезної сили та витримки, навчитися вірити та підтримувати один одного заради світлого та незалежного майбутнього нашої держави.