Заради своїх маленьких дітей Яна покинула рідне село і виїхала у більш-менш мирне місто. 

Біля п’ятої години ранку 24 лютого 2022 року ми прокинулися від вибухів. Потім почалися відключення світла і води. Медикаменти у нас були, продукти нам завозили. У нашій громаді дуже сильних обстрілів не було, як в інших містах України. Я розумію, що виїжджали лиш ті, у кого були зруйновані домівки, у когось постраждали діти, машини, були вибиті вікна. Це дуже страшно.

В Запоріжжі живе моя свекруха, тож ми переїхали туди. Я вимушена була розлучитися з чоловіком, тому що він залишився у Новоолександрівці. 

Важко ще те, що діти в школу і в садочок не ходять, вони не бачать своїх одноліток, не розвиваються, сидячи вдома, як могли б це робити у спеціальних закладах. Тому я не можу влаштуватися на роботу, бо в мене маленькі діти.

Я намагаюся жити для дітей, тільки вони дають нам щастя, посмішку. Все в нашому житті заради них.

На жаль, ми не можемо виїхати в мирне, спокійне місце, бо скрізь в Україні небезпечно, всюди літають ракети. Ми від цього не застраховані. Ніхто не знає, де буде краще. Але все буде Україна, я впевнена.