Ірина В’ячеславівна пригадує, що вперше почула обстріли на початку березня. Спочатку вони лунали віддалено, але за кілька днів снаряди почали розриватися недалеку від її будинку. Вона була в розпачі. На свій страх та ризик сім’я виїхала до Запоріжжя. Родичів в обласному центрі не було, але завдяки церкві вдалося знайти житло у незнайомої жінки, яка надала прихисток.