Іванова Дарина, 11 клас, Коцюбинський ліцей №1

Вчитель, що надихнув на написання есе - Поліщук Тетяна Петрівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

На жаль, українці вже починають забувати, що таке мирне життя, а хтось взагалі його таким навіть не бачив... Уже стає складно уявити життя без тривог, а ті щасливі безтурботні спогади з кожним днем відходять все далі й далі в минуле. Війна змінила мене, моє життя, мої погляди на світ, вона змінила всіх нас і змусила насправді цінувати все, що ми маємо, шкода лише, що ми починаємо розуміти прості речі такою ціною.

Я ніколи не думала, що радітиму таким звичайним речам: власному життю та життю всіх своїх близьких і звичайному прожитому дню.

Я ніколи не забуду тих жахливих відчуттів у перший день повномасштабного вторгнення, вони закарбувалися в моєму серці невиліковною раною, яка болітиме все життя. Це невимовно страшно прокидатися від тривожних дзвінків рідних із такою звісткою, після якої сон одразу ж пропадає, а в голові проноситься буря питань і нерозуміння, що буде далі.

Того лютневого ранку я вперше збирала речі, не знаючи куди і як надовго їду. Мене переповнювала порожнеча. Я не хотіла покидати свій дім і відчувала страх перед невідомістю.

Перші дні тягнулися довго, наче вічність, звук сирени викликав мурашки по шкірі, а холодний підвал зовсім не давав відчуття безпеки, хоч і звався “укриттям”. Із кожним днем нова й нова трагедія, тисячі вбитих мирних людей і мільйони полеглих військових – це все, на жаль, наші сучасні реалії. Повернувшись додому, я почала насправді цінувати все те, що маю, адже інколи ми навіть не замислюємося, скільки ж багато в нас є і як легко все це втратити. Найголовніше зараз – бути проти ворога, а не один проти одного, ми маємо захищати нашу Україну на всіх можливих фронтах, бути небайдужими до потерпілих, підтримувати друзів, рідних і тих, хто того потребує.

Наше завдання – показати всьому світу, хто ми такі і чого насправді варті, адже ми незламні. Бо вже третій рік упевнено чинимо опір цій жорстокій навалі.

Незважаючи на всі жахи, що пережили, ми маємо крізь віки нести код нашої мужньої нації, що втілений у наших унікальних традиціях, солов’їній мові і нас самих, бо ми – українці, і ми – незламні! Ми не можемо дозволити ворогові знищити нашу країну, потрібно гуртом боротися і сміливо дивитися ворогу в очі, бо ми – творці історії, і саме ми вирішуємо долю світу тут і зараз.

Дякуймо щодня нашим захисникам і захисницям, бережімо нашу Батьківщину і борімося за мир до останнього подиху, Слава Україні! Героям Слава!