Мені 38 років, маю сім’ю, двох дітей. Ми жили на Херсонщині, працювали на гарній роботі. Усе було своє. Тепер виїхали з окупації і просто вчимося жити заново.

Дуже неприємним запам’ятала перший день війни. Усе почалося десь о п’ятій ранку: вибухи, паніка… Страх був великий. Стерлося все життя, що в нас було до 24 числа. Була величезна паніка. Діти дуже боялися. Пішла російська техніка, почалася окупація. Дуже було важко.

Відразу з першого дня не було світла. Почала військова техніка їздити. Люди все скуповували в магазинах, і ми також усе, що залишалося, скупляли. І в аптеках теж. 

Це тривало десь місяць: заходиш у магазин, а там порожньо.

Шокує власна бездіяльність. Ми не могли нічого зробити, не могли піти проти озброєних окупантів – ні словом, ні ділом. Дуже сильна паніка була. Ми боялися вийти на вулицю.

В майбутньому я бачу стабільне життя в нашій чудовій країні і розвиток нашої країни.