Ярова Марія
9-А клас, Харківський ліцей № 118
Вчитель, що надихнув на написання есе: Тур Вікторія Іванівна
Конкурс есе "Моя Україна майбутнього"
Виснажлива війна на моїй Батьківщині триває вже протягом дев’яти років, а повномасштабна війна – з лютого 2022 року. Більше шестисот днів сліз, горя і розпачу. Шістсот днів постійних повітряних тривог, обстрілів, вибухів. Моя Україна сьогодні - це виснажена затяжною війною, нещасна, багатостраждальна, але нескорена Мати! Моя Україна майбутнього – це Україна без війни!
Згадуючи своє невеличке життя до війни, тільки тепер я зрозуміла, як не цінувала і повною мірою не осмислювала, що означає це слово «Мир»?
Немов у казці залишилися безтурботні дні дитинства, живий голос учителя на уроках, зустрічі з однокласниками і друзями, відвідування гуртків, спортзалів, кінотеатрів, туристичні подорожі містами України.
У минулому залишилися спокійні очі мами і тата. Лише після пережитого страху за життя своє, своїх рідних і близьких стало очевидним, що без миру немає щасливого життя. От тепер його немає і я бачу навкруги кровопролиття, смерті жінок і чоловіків українців, що воюють, загибель мирного населення, зруйновані школи, житлові квартали. Жодної спокійної ночі чи дня! Але це не може бути надто довго, бо, по-перше, волелюбна українська нація не з тих, щоб довго терпіти. По-друге, з нами проти країни-агресора воює увесь світ.
Я вважаю, що після цієї страшної війни нам усім нелегко буде відновити країну. Стільки потрібно буде зробити: збудувати нове житло, школи, дитячі садочки, заводи, дороги. Коли дивлюся на своїх ровесників, то бачу, що саме на наші плечі ляже це завдання.
Багато українців стали біженцями, вони були вимушені покинути рідні домівки і мігрували за кордон. Особливо це стосується жінок і дітей. Там діти ходять у місцеві дитячі садочки та школи, вивчають іноземну мову, батьки влаштовуються на роботу. У мене теж є багато однокласників, які зараз живуть із мамами, бабусями і дідусями у Німеччині, Данії, Франції, Канаді. Ми є дуже працьовитою, розумною, старанною нацією і можемо сподобатися європейцям чи іншим країнам. Гарні умови життя за кордоном, належні зарплати і високий рівень культури можуть вплинути на рішення сімей українців повернутися на Батьківщину. І це мене тривожить, бо я дуже хочу, щоб Україна знову стала багатою на добрих люблячих її людей.
Наприкінці цьогорічних літніх канікул я задала собі питання – а чи втомила мене ця війна? Що я можу зробити, щоб наблизити Перемогу? Як я можу бути корисною рідному дому, рідному Харкову та рідній Україні? Я довго шукала відповіді, і нарешті, знайшла їх. Моє завдання сьогодні – гарно навчатися, бо нація переможців має бути освіченою нацією, моя роль – любити та поважати батьків, бабусь, піклуватись про домашніх улюбленців та просто вірити у нашу Перемогу. Здавалось би, це так мало, але я впевнена: якщо так будуть думати всі дев`ятикласники України, вона ще швидше стане квітучою та успішною.
Моя Україна майбутнього –це діти, які відвідують дитячі садки, це галасливі шкільні коридори. Це батьки, які забезпечені роботою. Це перші дитячі викрики у переповнених вагітними жінками пологових будинках.
Моя Україна майбутнього – це зелені луги, на яких пасуться корови, кози, вівці, коні. Це мирні розміновані пшеничні і житні поля, на яких спокійно працюють аграрії. Це працюючі заводи, де випікають найкращий у світі запашний український хліб.
Моя Україна майбутнього – це відновлені природний заповідник «Асканія Нова» в Херсонській області, «Фельдман-Екопарк» у Харківській області, відбудований Слов’янський курорт в Донецькій області.
Коли Україна переможе, я зберу усю родину докупи, я запрошу у свій двір однокласників. Я обійму і вислухаю усіх-усіх, аби тільки вони лишилися хоча б живими. І всі ми вклонимося і віддамо шану тим, хто боровся і загинув за нашу Незалежність.
Коли у мене будуть діти, то я навчу їх, що слова Україна і Мир – це синоніми і обидва ці слова потрібно писати тільки з великої літери! Отже, я вже намалювала у своїй уяві портрет моєї України майбутнього. Мирної. Європейської. Найкращої країни на планеті.