Мені 35 років. Ми раніше проживали в місті Кремінній. 24 лютого були зранку вдома, прокинулися від вибухів. Ми довго не чекали: зібрали речі і виїхали своїм автомобілем. Тому гуманітарної катастрофи не застали.

Зворушило те, що нас гарно прийняли в Дніпрі, допомагали і гуманітаркою, і всім, чим тільки могли. Тут добрі й гарні люди. 

Було морально важко зрозуміти, що ми вже можемо не повернутися додому.

Мрію, щоб наша країна перемогла і процвітала, тоді і в нас буде все добре.