Колєва Богдана, 9 клас, Владиченський ліцей Болградської міської ради Одеської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Колєва Валентина Іванівна

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Життя – це найбільше диво у світі, найбільший подарунок, який ми отримали. Живучи на планеті Земля, ми маємо можливість зустрічати нових людей, досліджувати нові місця і досягати нові вершини. Кожен день, кожне дихання – це нагадування про те, яка велика відповідальність покладена на нас у збереженні цієї найвищої цінності. Життя надає нам можливість творити, кохати, радіти і рости.

Важливо пам'ятати, що це, що ми робимо сьогодні, має значення для нашого майбутнього і для майбутнього нашої планети.

Люди мають поважати та цінувати життя кожної людини, підтримувати один одного і допомагати в складних ситуаціях. Життя - це дар, який варто пам'ятати кожен день, берегти й дбати про нього. Не варто керуватися жадібністю чи недбалістю до чужого життя, адже кожна людина заслуговує на повагу і любов. Але подія яка відбулася 24 лютого 2022 року змінила не тільки моє життя. Це  дата яку пам’ятає кожен українець. У цей день життя мільйонів людей розділилося на «до» і «після». Повномасштабне вторгнення Росії в Україну змінило не лише нашу країну, а й увесь світ.

Війна принесла біль, руйнування та випробування, але водночас розбудила в українцях незламний дух, єдність, віру в перемогу.

У ніч на 24 лютого тиша була обманливою. Пробудження настало раптово.   Коли вранці 24 лютого  українці прокинулися не від звичних будильників, а від звуку сирени, вибухів та  повідомлень у месенджерах, слів рідних: «Почалося».  Тисячі сімей кинулися до укриттів, метро перетворилося на тимчасові домівки, а на дорогах утворилися багатокілометрові затори – люди намагалися виїхати в безпечніші регіони. Мільйони українців за мить втратили звичне життя: дім, роботу, плани, навіть зв’язок із близькими.

В одну мить звичайні громадяни стали волонтерами, військовими, захисниками, медиками.

Та війна – це  не лише про смерть. Це і про життя, яке продовжується попри все. Весілля у підземках метро. Народження дітей у підвалах лікарень. Освіта, що триває онлайн під сирени. Кохання, яке знаходить шлях крізь фронти. Ми навчилися жити навіть тоді, коли світ навколо валиться. Попри весь жах, українці не здаються. Хтось пішов до Збройних сил України, хтось плете сітки, готує їжу, збирає гуманітарну допомогу, а хтось просто відкрив свої двері для переселенців. Українські журналісти, блогери, активісти активно висвітлюють події, розповідаючи світу про злочини російської армії. Завдяки цьому багато людей у світі зрозуміли, що відбувається насправді.

Особливо тяжко довелося тим, хто опинився в окупації. Буча, Ірпінь, Гостомель, Маріуполь – ці міста знищила Росія.

До початку війни багато хто сприймав мир як щось звичайне. Сьогодні ж ми розуміємо: мир — це не лише відсутність війни, це свобода, можливість мріяти, будувати майбутнє, жити без страху. Це коли діти сміються на шкільному подвір’ї, коли родини святкують разом веселі свята, коли люди не ховаються в підвалах, а насолоджуються сонцем. Мир - це спокійна ніч без сирен. Це світло в оселі, вода в крані. Коли твоє місто не бомблять за те, що ти українець. Це можливість будувати плани, розвивати науку, культуру, економіку. Це нормальне дитинство, гідна старість і впевненість у завтрашньому дні.

Тому сьогодні українці мріють не про розкіш - вони мріють про прості речі, які для багатьох є розкішшю: безпеку, затишок, тишу.

Багато країн підтримали Україну, надаючи гуманітарну, економічну та військову допомогу. Українці відчули, що вони не самі у цій боротьбі. Цей конфлікт змусив людей у всьому світі задуматися про ціну миру, і про те, як легко все втратити й як важко потім відбудовувати. Кожен українець сьогодні живе мрією про перемогу. Але не лише про перемогу на полі бою, а й про перемогу справедливості, людяності, добра.

Ми хочемо не просто припинення війни - ми прагнемо справедливого миру, в якому наша держава буде вільною, сильною й незалежною.

Після стількох втрат і випробувань ми вже ніколи не будемо такими, як раніше. Але ми зможемо відбудувати наші міста, повернути життя на зруйновані вулиці, засіяти поля, наповнити дитячі садки та школи сміхом. Ми зможемо відновити економіку, культуру, освіту.

Головне - не втратити віру та зберегти людяність. Війна навчила нас, що найголовніше - це люди, наша мова, наша свобода.  А мир - це найвища цінність, яку ми маємо берегти.

Попри всі труднощі, війна зробила нас іншими - дорослішими, мудрішими, відповідальнішими. Ми почали більше цінувати родину, дружбу, прості моменти. Зрозуміли, що треба берегти мову, культуру, землю, бо це - наше коріння. Я  зрозуміла, що бути українцем - це гордість. Хочу сподіватися, що так вважають всі люди, що живуть в Україні.

Зараз я навчаюся у 9 класі. Незабаром мені доведеться зробити перші кроки у доросле життя. Робити такий відповідальний вибір зараз дуже не легко, тому що не знаєш що на тебе чекає завтра. Я як і всі українці з нетерпінням чекаю перемоги. Звісно, я розумію, що на плечі нашого покоління буде покладена дуже велика відповідальність за відновлення нашої країни. Зараз я ще не повністю готова зробити вибір майбутньої професії. Я вже згадувала про найцінніше для людини – це життя. Звісно, якість життя людини залежить від самої людини, але постійні стреси вносять свої корективи в наше життя.

Я дуже хочу допомогти кожному мешканцю нашої країни бути щасливим на своїй землі, тому я хочу отримати професію психолога. Мені здається, що так я зможу бути корисною для моєї неньки – України.  Ще я розумію, що нам треба буде підіймати економіку нашої країни. І це змушує мене замислитися над професією з економічної освіти.

Життя для учнів 9 класу - це час, коли важливо зосередитися на навчанні, саморозвитку і відкритті нових можливостей. У цьому віці дуже важливо встановити мету і наполегливо йти до неї, розвиваючи свої здібності і навички. Також варто пам'ятати про важливість здорового способу життя, збалансованого харчування і фізичної активності. Також ми маємо не забувати про важливість стеження за своїм емоційним станом і вмінням вирішувати конфлікти мирним шляхом. Важливо також бути активним учасником своєї шкільної спільноти, взяти участь у різноманітних заходах і підтримувати позитивні стосунки з оточуючими.  

Ми маємо пам'ятати, що життя – це не лише навчання, а й можливість відкривати нові горизонти і відчувати справжню радість від життя.

А на останок я хочу сказати, що війна звісно змінила моє життя та життя всіх українців, але життя триває – воно одне. Тому жити треба тут і зараз. Є що святкувати – святкуй! Закохалися – кохай! Тому що сьогодні ти є, а завтра може не настати. Головне пам’ятати кому ми завдячуємо за те, що в нас є сьогодні. Бережіть себе та своїх близьких!