Скрипник Валерія, учениця 11 класу Ліцею ім. І. М. Середи Великописарівської селищної ради Сумської області, вихованка Будинку дитячої та юнацької творчості Великописарівської селищної ради Сумської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Курило Світлана Миколаївна

Війна. Моя історія

Війна та 21 століття … Що це ? Як це ? Як таке могло статися ? Це відбувається не з нами ! Бо такого не може бути взагалі! Мирне прикордонне селище Велика Писарівка, що на Сумщині. Четвер, ранок, 24 лютого, 2022 рік… Кривавий ранок, кривавий день, кривавий рік... Назавжди у нашій пам’яті, у пам’яті наших батьків та дітей.

Сьогодні, перебираючи у пам’яті події 2022 року, згадую, які ми були щасливими ! Новорічні ранки, Святий Миколай, бал учнівського самоврядування, ялинка виблискує різнокольоровими вогниками. Тоді нам здавалося, що COVID – найстрашніше лихо у нашому житті.

Але ж … Саме найстрашніше нас чекало 24 лютого 2022 року. Від  цього дня наше життя розділилося на «до» і «після». Ми та наші батьки постаріли, мабуть, на десять, а то і більше років. «До» – ми мріяли, сміялися, жили. «Після» – намагаємося вижити.

У кожного з нас уже була своя мрія, кожен з нас уже обрав свій шлях у подальшому житті. Все це відбулося не сьогодні і не вчора. Але, наш шлях перекреслено злочинами росії. Війна змінила нас, змінила наші долі. Хтось виїхав за кордон, та більшість з нас залишилася вдома – на своїй землі.

На цей період наші ліжка – це матраци та купа ганчір’я в укриттях, наші школи – підвали та стіни коридорів, замість музики – сирени, замість сміху – сльози та горе, сироти та скалічене життя. Ми навчилися розрізняти звуки ракет, мінометів, гранатометів, градів. Ми навчилися вираховувати напрям їхнього руху.

Особливо страшно вночі, коли темно і чути тільки «виходи», а ти чекаєш «прильот». І небо збоку кордону помаранчево-криваве, а ти ховаєшся і закриваєш свої вікна ковдрою чи чорною плівкою, щоб не відсвічувало. Страшно… Дуже страшно …

Наші домівки щодня здригаються від вибухів, розбиті будинки місцевих жителів, лікарня, магазини, вже декілька разів пошкоджено ліцей та будинок  дитячої та юнацької творчості, який я залюбки відвідувала і де працює моя мама. У нас забрали право на життя та навчання.

А чи можна забрати право на життя у людей ? У мирних людей ?

Сьогодні у нашій громаді ховали підлітка. Мого однолітка. Його убила російська ракета. Ховали вихованого, уважного, люб'язного, ввічливого, тактовного, привітного, розумного, працелюбного, світлого, з відкритим серцем, чистою душею, з мріями на майбутнє, своїм обраним шляхом, хлопчину, який просто не встиг забігти до хати, який понад усе любив життя.

Як жити далі тому дідусеві, який бачив серце онука, бачив, як воно зупинилося, бо ворожий снаряд розірвав груди ?! Як жити матері, батькові !? Як !?

В час, коли ховали хлопця, хмари розійшлися на небі, сонце засяяло таким яскравим світлом, що на мить забулося про війну, стих вітер. Мабуть, сама природа відкрила свої обійми, щоб забрати на небо янгола. А потім піднявся страшенний вітер, вмить потемніло і почався дощ. Дощ, який оплакував разом з нами усі невинні жертви війни.

Війна… Яке це страшне слово. В ньому ненависть, злість, кров, сльози.

Україна переживає надзвичайно важливий період своєї історії, коли кожен українець відчуває на собі тягар війни та несе відповідальність за майбутнє нашої країни. Ми маємо бути об’єднаними, шанувати наших військових  та об’єднувати усі зусилля на їх підтримку. Бо це і є найважливіше, це єдиний шлях до Перемоги! Тільки наші спільні дії зроблять нас сильними та успішними, і ми обов’язково виборемо світле майбутнє нашої країни.

У мене є мрія: прокинутися – і немає війни. Я хочу, щоб усі повернулися додому, всі, кому прийшлось під час війни опинитися в далекому чужому краї. Щоби діти більше не лякались і не страждали матері.

А ще я хочу почути море, тихий шепіт трав та пісню солов’я. Я хочу, щоб додому живі та неушкоджені повернулися наші захисники та захисниці. Бо всі вони борються сьогодні за наше життя  під мирним чистим українським небом! Кожен із нас мусить прагнути до того, щоб Україна стала мирною, стабільною країною, де кожен громадянин має можливість реалізувати свій потенціал, жити в безпеці та процвітанні, знайти свій шлях у житті.