Дар'я, 11 клас, Пришиб

Вчитель, що надихнув на написання — Любов

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

Кожен рік, з початку війни, разом з вчителем української мови та зарубіжної літератури – Любов’ю, ми пишемо твори на конкурс (, Війна за Свій шлях’’, Війна. Моя історія’’). У цьому навчальному році запропоновано есе, 1000 днів війни. Мій шлях’’ В попередніх творах писали про перші хвилини та дні, пережиті від почутих вибухів, та побаченого. Страшні картини жахів і смертей. Понівечені людські долі. Все це відбувалося на очах мирних жителів та нас, дітей, у нашому чудовому, красивому селі Пришиб, з його чарівною природою. А розташована наша Батьківщина на березі річки, однієї із трьох приток Сіверського Дінця – Балаклійці. Ми згадували, що назва – Пришиб – походить від татарського слова, крутий поворот річки’’. Ми знали про стрімкий визвольний похід наших воїнів 6 вересня 2022 року. Поверталися в село з надією на мирне життя. Але, як виявилося, ВІЙНА ХХІ СТОЛІТТЯ – ЦЕ АГОНІЯ, яку не можна побороти. Крилатими і балістичними ракетами обстрілюють наш край, мою кохану Балаклійщину.

Сьогодні я хочу розповісти про ліси нашого краю, які теж, як і люди, відчувають біль і страждають. Хоча ми проживаємо на звільненій території, в цьому році, через засушливий клімат(а в нас 5 місяців не було дощу), від попадання в лісові насадження ракет, вигоріли наші, зелені легені’’

Балаклійські ліси – ви прослались від краю до краю,

Балаклійські ліси як зелена поема лягли.

До цієї краси я душею щораз припадаю,

Щоб піднятись у небо мої думи і мрії могли.

Під вітрами стояли, вас дощі полоскали краплисті,

А зимою вдягали іскристу корону снігів.

Тут життя і надія, минуще й врочисте,

Тут і я із роками увесь як і ви, посивів.

Балаклійські ліси, вас плекали натруджені руки,

Балаклійські ліси – ви тривоги приспали мої.

Я вертаюсь до вас у годину німої розлуки,

Я вертаюсь до вас назавжди, мої рідні краї.

Цей прекрасний вірш написав про наші ліси талановитий поет і письменник Леонід Тома.

І справді, як можна не закохатися в таку красу! І це неповторна перлина мого краю, моєї Балаклійщини, успадкована нами від предків, овіяна славою звитяжних подвигів народних месників. Я горджуся тим, що народилася і виросла в селі Пришиб, тому що це колишній маєток родини Г.П. проживав тут, і поховання його теж в нашому селі. А ось його прадід проводив заліснення сипучих пісків і зупинив їх на голубому кордоні Сіверського Дінця.

В цьому році наші ліси вигоріли. Війна перетворила на попелище те, що примножувалось тисячоліттями.

Хто дасть мені відповідь на питання: де і скільки в дорослих береться ненависті, люті, злоби та озлобленості, щоб так безжально знищувати свій край? Я разом з татом і мамою їздили часто в ліс – збирали калину, глід, шипшину. Купалися у водах Сіверського Дінця. Я зараз навчаюся в, 11 класі

Адже ми такі молоді.

Ми хочемо продовжувати навчання, працювати, кохати. Життя – таке коротке.

Тому я часто замислююсь над питанням:, Для чого людина приходить у цей світ?’’А ‘це, напевно, щоб бути корисним, мати щиру і красиву душу, бути високоморальною людиною. А це, перш за все, - чисті думки, прагнення, вчинки і совість. Це і глибока повага до людей, до рідної землі з її славетною історією. Це і вміння гаряче відгукнутися на чужий біль, прагнення допомогти, захистити будь-кого: чи то пташку, чи сиву людину, рідну матусю чи незнайомця. Це і захоплення красою природи, і бажання самому створювати прекрасне. Тому, звертаюсь до Вас, ДОРОСЛІ. ЗУПИНІТЬ ВІЙНУ! ПАМ’ЯТАЙТЕ! Ми народжуємося з любові, приходимо в цей світ із любов’ю. Саме вона тримає світ, саме їй поклоняємось, творячи молитву до Всевишнього.

Будьте відповідальними за свою велику місію: зберегти цей світ у любові від руйнації заради величі людини, а величною стає людина в каятті й бажанні створити щось добре для інших.