Ольга втекла з-під обстрілів у Запоріжжя. Зараз вона лише іноді навідує свою собачку в Оріхові і жахається від того, на що росіяни перетворили місто.

Я сама з Оріхова Запорізької області. Жили нормально, працювали, поки не почалося вторгнення. Майже з першого дня війни в нас були обстріли. Я посиділа в Оріхові пару тижнів і виїхала в Запоріжжя до знайомих.

24 лютого я була не вдома, а в Запоріжжі в гостях. Ми не могли повірити, що росія таке зробила, - це в голові не вкладалося. Потім поїхала додому – і почалося. Мені телефонували, щоб я виїжджала, але не було чим. А потім вирушала колона з біженцями, і восьмого березня я змогла приїхати назад, у Запоріжжя.

Я іноді додому їжджу - там, звісно, страхіття. Важко бачити, як нас обстрілюють, як люди гинуть. Міста немає.

Радує те, що деякі люди стають набагато добрішими, намагаються зрозуміти, підтримати. Та, звісно, є й такі, що об переселенців ноги витирають.

Мені здається, що в цьому році війна закінчиться, що наші хлопчики вже виженуть їх. Я вірю, що в України все буде добре, буде наша країна процвітати. Ми народ працелюбний, усе в нас вийде: відбудуємося та будемо гарно жити.