До війни життя було звичайним, як у всіх. Війна все змінила. Нині я в Києві, батьки в селі. Дуже багато моїх знайомих загинули, інших вивезли у бік росії. Намагаємось знайти людей, з якими втратили зв'язок. Все розбилось, як ваза. Намагаємось допомагати одне одному, згуртуватися, зібратися. Допомагаю іншим. 

У перший день повномасштабного вторгення почули вибухи. Відразу виїхали трохи далі у село. Намагалися там сховатися. Це була для нас несподіванка. Хоч бойові дії вже тривають вісім років, але на повномасштабну війну ніхто не розраховував. Думали, що це - просто залякування. Найважче - це перелякані діти. 

Багато чого шокувало, шокує і досі. Два моїх двоюрідні брати загинули просто біля свого будинку. Один навіть не знаємо як, а інший - пострілом у голову. Це були мирні люди. В одного щойно з'явилась дитина. Вони її всиновили. Родина щойно знайшла своє щастя і сталась така трагедія. Ми не знаємо де його дружина, де ця дитина. Намагаємось їх розшукати. Багато знайомих загубились і ми не знаємо що з ними сталося. Моя знайома була поранена у драмтеатрі. Її відвезли в одне місце, дитину - в інше. Вони не знайшлися і досі. У нас не вистачає можливостей знайти всіх людей. 

Нам пощастило, бо в нас є машина, і ми одразу виїхали з міста. Ще було не пізно, ще була можливість виїхати. Ми не затягували і не думали, що буде так, як у 2014: постріляють, і припинять. У нас, напевне, спрацювали інстинкти самозбереження. Був недовгий шлях, у мене склалось враження, що він минув за кілька годин. Я не шкодую, що ми виїхали відразу. Ми зробили правильно. 

Я бачу, як люди допомагають одне одному, як ми всі згуртувалися. Яку підтримку ми відчуваємо навіть від незнайомих людей. Приємно здивувало, що людям небайдуже.

Багато у мене позитивних вражень від вашого фонду. Я вважаю, що ви багато робите для людей, для нас, маріупольців. 

Коли сидиш і тільки дивишся новини, то це дуже страшно, бо собі малюєш жахливі картини. А коли допомагаєш іншим, то на себе вже не звертаєш увагу. Сидіти і нити, що залишився без житла, без нічого, - для мене це неконструктивно. 

У Києві трохи підробляю, бо виживати нелегко. 

Багато маріупольців, від яких я цього не чекала, перейшли на бік ворога. Це змінює життя і ставлення до людей. І навпаки, люди, від яких ти не очікував допомоги, підтримують дуже сильно. 

Матеріальні блага прикрашають життя, але є речі, які для життя необхідні. Щоб був мир, було світло і їжа, щоб була можливість заробити. Я це зрозуміла.

Я думаю, що війна дуже почистить душу кожної людини. 

Я вірю тільки в нашу Перемогу. Ми у нашій родині вирішили, що якщо наші будуть наступати, якщо не буде вистачати людей, ми всі підемо - будемо захищати Батьківщину. Не може бути, щоб нас окупували. Для нас таке життя неможливе. 

Є і гарні моменти. Ми раніше не розмовляли українською, а тепер навчились. У нас це виходить, значить і у всіх вийде.