Війна мене застала в Лисичанську. Росіяни почали бомбити місто. Я жила в маленькому будинку одна. Діти та онуки жили окремо. Два тижні прожили під бомбардуваннями. Я ховалась у погребі й у коридорі. Донька забрала мене до себе на перший поверх. Там також був підвал. Кожен день чули вибухи, жили в страху. Не було води, світла й газу.

Ми ходили набирали воду у ставку. На ковзанах везли бутилі. У сусіда набирали питну воду. Приїжджали волонтери, видавали продукти та ліки. 

З родиною виїхали після місяця під обстрілами. Втратила все, що нажили. Мій будинок розбили. Повернутись у Лисичанськ поки я не можу. Коли місто деокупують, я обов’язково туди повернусь.