Дякую за ту працю, яку Ви робите!

Ми проживаємо з самого початку в зоні бойових дій. Я втратила роботу, від вибухів пошкодило будівлю і не тільки.

В перший день війни переїхали до мами в сусідній будинок,  бо вона мешкає на першому поверсі і ближче бігти до підвалу. Там ми жили в однокімнатній квартирі 9 чоловік. Діти попросиналися від  вибухів, неможливо було не чути. Донька почала плакати, а син теж дуже злякався, весь тремтів.

Діти втратили можливість спілкування з однолітками. Школа онлайн, все спілкування через гаджети. Мені навіть іноді здається, що вони втратили жагу до навчання. 

Діти стали трошки байдужими та роздратованими. Бояться гучного шуму. 

Ми звісно підтримуємо їх, як можемо, але хочеться, щоб з ними попрацювали фахівці.

Звісно, ми стикнулися з гуманітарною катастрофою: аптека зачинилась і магазини теж. 

Тільки деякі під обстрілами привозили хліб. Черга була жах яка. 

Потім через деякий час почали провозити гуманітарну допомогу і волонтери, і селищна рада.

У нас є особливий артефакт, з яким пов'язана наша особиста історія війни — 

коли нам видавала гуманітарну допомогу церква, вона подарувала Біблію. І ми кожний вечір перед сном читали молитви.