Я – Вікторія, мама трьох дітей. Мені 44 роки, і я виховую їх сама. Двоє моїх дітей ще неповнолітні, а старша вже доросла. Півроку тому я стала бабусею – у мене з'явився чудовий внучек! Це стало справжнім поповненням для нашої родини.

На щастя, всі ми здорові, а це головне! Коли почалася війна, моїй меншій доньці було лише 7 років. Постійні сирени лякали її, вона ховалася під ковдру і плакала. Це було схоже на панічні атаки. Тому я вирішила забрати дітей і виїхати з ними до Польщі.

До війни у мене був чоловік, батько моїх дітей. Але ми майже рік не були в Україні, і наш шлюб не витримав цієї відстані. Коли ми виїжджали, то віддали свій дім біженцям з іншого міста – багатодітній родині з маленькими дітьми.

Зараз ми вже півроку як повернулися додому, але в нашому будинку досі живе ця родина. Їм нема куди повертатися, а ми наразі винаймаємо житло. Ось так війна розрушила наше життя.

Але головне, що всі живі! Це найголовніше!

Я мрію про те, щоб війна якнайшвидше закінчилася. Щоб у кожній родині був мир! Щоб наші діти могли жити щасливо!

Я вірю, що це обов'язково станеться!