Саєнко Катерина, 10-б клас, Вінницький ліцей №8

Вчитель, що надихнув на написання — Тетяна Володимирівна Тернавська

Конкурс есе «1000 днів війни. Мій шлях»

1000 днів війни… Ця цифра звучить до болю страшно. Кожен день — це болючий відбиток на моєму серці, душі, на долі кожного українця, на майбутньому нашої країни. Війна, яка почалася в лютому 2022 року, змінила моє життя назавжди. Вона зробила мене сильнішою, але й забрала чимало: спокій, гармонію, мрії, надію на звичайне життя.

Тисяча днів — це не просто цифра, це ціле життя, яке тепер обчислюється іншими категоріями: не днями чи місяцями, а ранами на серцях, втратами, болем і водночас надією…

Надією на наш народ, на загальну єдність і на хлопців та дівчат, які боронять рідну державу.

Мій шлях під час цих 1000 днів війни — це момент переосмислення себе і своєї ролі у світі. Спочатку був страх і розгубленість. Ми всі прокинулися у новій реальності, коли нічого не можна було планувати на завтра. Вибухи, сирени, новини про руйнування і смерть стали буденністю.

Прокидаючись щоранку, ти не знаєш, що буде сьогодні: нова трагедія, ракетний обстріл чи втрата близьких. 

Але з часом страх трансформувався в щось інше. Зародилося неабияке бажання допомогти, бути корисним. Для когось цей шлях став боротьбою на фронті, для декого — волонтерством, а для інших — підтримкою людей. У кожного свій фронт.

Війна оголила людські душі. Вона показала, хто готовий підтримувати й боротися, а хто зникає у важкі моменти.

Багато хто з тих, кого ми вважали друзями або надійними союзниками, проявили себе інакше. Проте з’явилися інші люди, яких я раніше не помічала, але вони стали справжньою опорою. Війна навчила цінувати прості речі: мирне небо, усмішки рідних, тишу, гарні новини. Я зрозуміла: справжня сила не в тому, щоб не боятися, а в тому, щоб діяти, навіть коли страшно.

Ця війна стала випробуванням для кожного з нас, водночас об’єднала нас як націю. Ми стали єдиними, як ніколи раніше. 

Кожен допомагає, як може: одні захищають країну на фронті, інші працюють у тилу, стаючи опорою постраждалим або відправляючи гуманітарну допомогу.

Наш народ проявив себе сильним і незламним. Тепер я розумію, що кожен день боротьби — це не тільки виклик, але й шанс побудувати іншу Україну — сильну, вільну, європейську.

Однак ці 1000 днів також стали періодом великих втрат. Ми позбулися не лише території, але й найголовніше — тисячі життів. Кожен день приносить нові втрати, новий біль, і це найважче. Війна — це не лише про боротьбу зі зброєю, це ще й про внутрішню боротьбу: з відчаєм, страхом, болем. Ми всі втратили частинку себе. Але саме це робить нас сильнішими: усвідомлення, що ми не маємо права зупинятися. Кожна втрачена душа стає нашою мотивацією йти далі, боротися за майбутнє, за тих, хто вже не з нами.

Мій шлях триває разом із шляхом моєї країни. Ці 1000 днів навчили мене не лише переживати біль, але й бачити надію в найтемніші часи. Війна змінила нас, і ми вже ніколи не будемо тими, ким були до лютого 2022 року. Але я вірю, що ці зміни зроблять нас сильнішими, мудрішими і більш згуртованими. Кожен з нас виборює перемогу по-своєму, але коли цей тисячний день стане останнім, ми всі станемо свідками нової епохи для України — епохи відродження, свободи і миру.