Пелепюк Віталіна

9 клас, Малютинська філія Теплівської загальноосвітньої школи I-III ступенів Пирятинської міської ради Полтавської області

Вчителька, яка надихнула на написання – Щур Олена Леонідівна

Моя Україна майбутнього

Мир-це саме та річ, яку за гроші не купиш, тому його потрібно цінувати. Насправді коли у країні де ти проживаєш мир, люди просто не замислюються над змістом важливих слів. Зазвичай, так завжди, поки щось є, люди не цінують, а коли втрачають, починають замислюватися і цінувати втрачений час. Сьогодні Мир по-особливому нам потрібний, бо у нашій країні – війна. Лише згадайте, скільки разів у своєму житті до війни ви згадували слово "Мир", а скільки разів сказали тепер? Мабуть, дехто за все життя не говорив стільки разів це слово, як зараз. Коли в Україні почалася війна, всі одразу почали молитися, просити Бога про мир. Але скільки разів ми молилися за мир до війни? На мою думку, дуже мало. Після повномасштабного вторгнення рф в Україну, усі ми почали думати над тим, про що раніше, можливо, навіть не роздумували. Люди різко почали міркувати про сенс життя, про те, як вберегти себе, своє місто чи село від війни, як можна допомогти постраждалим, або людям, які виїхали з окупованих територій. З перших днів війни усі згуртувалися. Мир-об'єднання людей.

Ми маємо бути об'єднані коли мир у країні, а не навпаки, коли війна.

Нам потрібно берегти мир, адже якби не він, то, можливо, світу вже давно б не було. Інколи я сумую за часом, десь 3–4 роки тому, коли ми жили без війни, або навіть коронавірусу. Тому що, наприклад, до війни ми навчалися без повітряних тривог. Жили тихо, мирно та спокійно... Ми жили й згадували про укриття лише тоді, коли нам було цікаво, що там знаходиться. Так, звісно, у нас завжди було багато різних проблем, але в порівнянні з війною, вони – це просто ніщо.

Я сумую за часом, коли ми не знали, що таке війна, та як це сидіти, інколи годинами в укритті. Коли ми навчалися у мирі та спокої. Коли на перервах було чути тільки крики першачків, а не крики разом зі звуками, навіть українських літаків, дронів, чи чогось подібному до цього.

Так, літаки літали й раніше, але ми знали, що це просто літак, який перевозить людей. Якби ж можна було б повернути ті часи... Але, на жаль, подорожувати в часі не можна, а машину часу людство ще не винайшло...


Я вірю, що невдовзі ми будемо святкувати перемогу. Українці будуть більше поважати й любити свою країну. Надіюсь, що зовсім скоро ми побачимо, як Україна розцвіте, не буде корупції, кожен буде думати не тільки про себе, а й про інших. Українці будуть все робити для того, щоб Україна була розвинута. Одразу після перемоги я буду плакати й радіти водночас. Плакати за тими, хто залишився без батьків або дітей. Плакати за тими, хто загинув, захищаючи нас. Радіти, що Україна вистояла. А також буду старатися допомагати людям, які постраждали від війни. Буду намагатися краще вчитися, щоб в майбутньому бути корисною для своєї улюбленої країни.


Отже, оцінити світло можна при його відсутності, ми відчули це минулої зими. І мир ми почали цінувати, коли настала війна. Цінуймо кожну хвилину мирного життя! Мир-це щастя. Нехай буде мир в усьому світі, щоб всі були щасливими!