Флоря Олександра, вчитель, Заклад дошкільної освіти "Віночок" Брусилівської селищної ради

«Подія, яка змінила все. Сила допомоги»

Мене звати Флоря Олександра і це моя історія сильних. Сама я родом з мальовничого краю Донеччини місто Костянтинівка. Народилась  в цьому місті, закінчила 11 клас та вступила до Донецького Національного Університету ім. Василя Стуса, за фахом історик. Продовжила свій життєвий шлях вчителем історії в Загальноосвітній школі №13 Костянтинівської міської ради. Вийшла заміж, купили будинок та народили прекрасних двох донечок. Але о 4-й ранку 24 лютого 2022року для нас все змінилось, саме в цей день нашій молодшій доньці виповнилось лише 20 днів. Страх, відчай постійна небезпека зводила з розуму. Ступор і панічна атака не давала мислити раціонально.

Пам’ятаю момент, коли ракета влучила на сусідню вулицю і ми сім’єю півночі провели в підвалі, після цього чоловік обладнав підвал м’якими сидіннями, калорифером, електричною плитою, в один момент в мене пропало грудне молоко.

Найстрашніший день був не тоді, коли я чула звуки ракет, літаків, а коли я привела свою старшу доньку Ксенію ( 6 років) до кухні і показала, в яких пропорціях готувати дитячу суміш, на випадок, коли нас з чоловіком не стане. Це вже зараз я розумію, що це була крайня точка. Думка одна, треба негайно збирати речі і тікати, але кожного разу, коли відкривала шафу зі сльозами на очах закривала її. Ще більше страх охоплював, бо двоє малих дітей на руках, одній із яких всього 2 місяці і одна маленька машина, як вмістити все своє життя у дві валізи?

Вже 4 квітня 2022року ми прийняли рішення виїжджати в безпечне місце, але навіть гадки не мали куди.

Знайомі запропонували їхати в місто Карловку, це була дуже не близька дорога, дуже важка, ще було холодно, взявши з собою декілька сумок, дитячий візочок і памперси рушили. На трасі Костянтинівка-Дніпро простояли в пробці майже 6 годин, мені здавалось, що вся Донецька область вирішила їхати саме сьогодні. Дуже важко з малечою їхати в машині, але ми запаслись теплою і гарячою водою в термосі для дитячої суміші, через 12 годин в дорозі я зрозуміла, що тепла вода перетворилась на дуже холодну, в той момент щось перемкнуло в моїй голові, я набравши холодної води в дитячу бутилочку 60 мл, взяла її в за пазуху, щоб нагріти її своїм тілом. На той момент для мене це була геніальна ідея, я пишалась собою, сьогодні, минувши три роки, я розумію, що це був жах.

В Карловці нам дали умови, не сприятливі для маленьких дітей, там було відсутне опалення, світло і забита вщент каналізація. Переночувавши у відділені Укрпошти, бо там було опалення, ми рушили до Житомирської області в селище Брусилів.

Допомога прийшла до нас по дорозі, знайомі, які проживали в Брусилові знайшли сім’ю, яка могла нас прийняти. Але в мене було тільки два питання: чи є там опалення і тепла вода, більше мене не цікавило нічого, втомились. Добравшись до селища, нас дуже тепло прийняли, зустріли, навіть наварили картоплі, ох яка ж вона була добра. Мене здивувало відношення людей в Брусилівській громаді, я не знайшла байдужих очей. Допомагали всі, хто нас знав, сусіди на вулиці, соціальні служби, старости громади, дуже багато благодійних міжнародних організацій.

Ми розуміли, що ми не самотні, що ця клята війна згуртувала весь український народ.

Але час йшов і треба було заробляти гроші, чоловік влаштувався на місцеву фабрику ТОВ «Папірус», а я з вересня 2022 року почала працювати  дистанційно в свої Костянтинівській школі №13. Звичайно це було не просто, бо з маленькою дитиною ( 6 місяців) вести уроки дуже складно. На допомогу мені прийшла моя мама, яка погодилась сидіти з малечою під час моїх занять. Шукала роботу і в Брусилові, але на селище всього дві школи і істориків вистачало. Познайомившись с директорами шкіл і місцевим відділом освіти, доля подарувала мені шанс в лютому 2023 року міжнародна компанія UNESCO и запустила пілотний проєкт «Фахівець із безпеки освітнього середовищі». Відділ освіти і спорту запропонував мені поїхати на навчання від  UNESCO в м. Одесу на 4 тижні.

Заручившись підтримкою свого чоловіка і мами, я рушила на навчання. Після 4 тижнів, отримавши сертифікат «Фахівця із безпеки в освітньому середовищі», я підписала контракт з UNESCO на 9 місяців.

Моя робота охоплювала всю Брусилівську громаду, а саме 12 шкіл і 12 садочків. Я допомагала керівникам створювати безпечні умови для навчання дітей у школах і безпечному перебуванню дошкільнят у садочках. Нажаль, контракт закінчився. Мені дуже пощастило проявити свої якості в цій чудовій громаді і саме в селище Брусилові не тільки звичайні люди небайдужі до чужої біди, а й керівництво. Дуже вдячна за допомогу селищному голові Габенцю Володимиру Васильовичу, який допоміг моїй сім’ї, виділивши будинок в селі Нові Озеряни, також допомога на моєму життєвому шляху замісника голови Брусилівської селищної ради Приходько Світлана Василівна, яка допомогла не тільки моїй сім’ї, а багатьом із числа ВПО, саме ці люди, виділили землю та підписали меморандум про співпрацю з Естонією про будівництво будинків для сімей ВПО в селищі Брусилів.

Зараз я займаю посаду директора Брусилівського закладу дошкільної освіти, моя старша донька ходить вже третій клас і навчається очно, я, як вчитель розумію, як це важливо, молодша донька відвідує садочок, дякуючи нашим захисникам за спокій в Брусилівській громаді, робимо ремонт в нашому новому будинку. Але кожен день я згадую 4 квітня 2022року, коли ми лишили не тільки наш будинок, роботу, школу, садок, друзів, знайомих, могили своїх близьких і навіть могилу своєї старшої доньки (померла 30 травня 2013 року- Флоря Мирослава Олексіївна), крає серце мені за відсутність можливості навіть побачити її могили.

Напевно птаха Фенікс не даремно ставлять в приклад, випаливши своє життя нанівець -відродитися знов. Ніколи про це думала, поки не побачила в соціальних мережах книгу «Історія сильних». Це і є моя історія в цьому є сила.

Чи допомагаю я? Звісно, на даний момент я допомогла переїхати з м. Костянтинівка до селища Брусилів 6-ти сім’ям, знайшла для всіх житло, допомогла влаштуватися на роботу, і зараз активно приймаю участь в громаді для внутрішньо переміщеним особам, а саме очолюю Координаційну раду з питань ВПО в Брусилівській громаді, тісно співпрацюємо з благодійними міжнародними організаціями з питань гуманітарної допомоги сім’ям ВПО. Дуже хочу розширити свої можливості для допомоги людям, які опинились в такій ситуації, як я три роки назад і на даний момент працюю над цим.