Лілія розпочала свій шлях у волонтерстві після початку повномасштабного вторгнення. Вона згадує, як разом із сусідами стояла на вулиці, спостерігаючи за ракетами, які летіли в бік Житомира та Бердичева. Перші дні були хаотичними: люди масово виїжджали з Києва, залишаючи свої домівки. Лілія разом із сім’єю звільнила одну з хат у селі, щоб приймати переселенців, серед яких були як знайомі, так і зовсім чужі люди. За короткий час у невеликому будинку оселилося 11 осіб. Вони прожили разом близько трьох місяців, організовуючи побут, готуючи їжу та допомагаючи одне одному.