«Ми з хати нікуди не виходили, нікуди не бігали»

Снаряди падали в городах, люди гинули під осколками біля порога свого будинку. Усе це бачила Віра Андріївна з Трьохізбенки. Вона знає, як виглядає озброєння, яке порушило їхнє мирне життя.

Коли війна почалася, в мене син хворий був. Повезла я його до лікарні до Лисичанська. Туди пропустили, а назад не пускають. Довелося в полі ночувати, просто в машині.

Через обстріли в нас і вікна порозбивало, тому що снаряди падали в городах. Я їхала до сина в Лисичанськ, а на мосту йшли бої. І гранати бачила, і всякого сорту озброєння. Це — жах!

Ми з хати нікуди не виходили, нікуди не бігали. У нас тут одні побігли до підвалу, і поки з дому до підвалу бігли, снаряд впав – і всіх трьох вбило. І мати, і дочку, і дівчинку маленьку.

Досі ми всі в напрузі трясемося, як стукнуло щось – усе, ми підстрибуємо. Від кожного шереху лякаємося.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/