Виїжджаючи з Бахмуту, Тетяна і її рідні не уявляли собі, що війна затягнеться так надовго. Вони зібрали всіх родичів в одному місті, тому довго не могли знайти житло

У нас війна почалася з 2014 року, і ми все це вже бачили. Тому й виїхали ще у квітні 2022-го, оскільки розуміли, на що це буде схоже. 

24 лютого ми вдома були з чоловіком і донькою. Ранок почався з того, що зателефонувала сестра. Вона вже на роботу йшла, а ми ще телевізор не вмикали. Сестра сказала, що почалася війна. Тоді ми вже ввімкнули телебачення і новини подивилися. Спочатку дуже розгубилися, бо не знали, що робити, і як усе далі буде. А потім відтягували момент від'їзду, бо донька і чоловік працювали. Я не працювала, бо в мене інвалідність. Я вдома була на той момент. А потім постало питання, куди їхати. Обдумували, збиралися. 

У нас ще є родичі в Рубіжному - спочатку в них це все почалося. Ми чекали, що вони до нас приїдуть, а ще чекали, що це все може закінчитися, стихнути. Не думали, що війна затягнеться на такий період.

Фронтові дії були вже близько біля Бахмуту. Ми сподівалися, що виїжджаємо ненадовго, але вийшло навпаки. Приїхали ми сюди, у Кропивницький, 8 квітня 2022 року.

Ми їхали в нікуди з великою родиною. Забирали і маму, і сваху, і племінника. Дуже було важко знайти житло. Але нас покликала племінниця. Вони з Рубіжного виїхали в Кропивницький і мешкали в гуртожитку. Ми спочатку їхали, на розуміючи – куди, а вже в дорозі вона стала кликати нас до себе, і ми поїхали. 

Потім довелося робити операцію і мені, і дочці. З багатьма проблемами зіткнулися. І мама вже старенька. І роботу знайти нелегко було чоловікові. Дочка влаштувалася десь через пів року.

Ми дуже сподівалися, що наше місто з лиця землі не зітруть. Бачити, як гинуть люди, особливо знайомі, як руйнується місто – це дуже важко. Друг наш загинув. Було важко усвідомити, що людини вже немає…

Навіть не знаю, коли війна може закінчитися. Коли ми сюди приїхали, мені здавалося, що це тижні на два-три чи, можливо, на пару місяців. Було очікування, що війна закінчиться найближчим часом. А зараз, чим далі все заходить, тим складніше сказати, коли це станеться. 

Після того як ми залишилися без житла, ми живемо тут і зараз. Планів жодних не будуємо. Ми зараз дуже розгублені, і чим далі, тим гірше. Хотілося б, щоб швидше закінчилася війна, а потім уже будемо планувати своє життя.