Ми з Гуляйполя. Жили добре, у нас все було гарно, поки все це не почалося. 24 лютого прокинулися від того, що нам зателефонували і сказали, що на нас росіяни напали. Паніка, страх був. 

Коли почали бомбити, коли почалися обстріли, ми сиділи в погребі. Всяке було. Слава Богу, що нам вийшло виїхати звідти, а потреба була в їжі та медикаментах. Ми вимушені були виїхати, зараз вдома немає даху, вікон, тепер повертатися немає куди.

Я взагалі не думала, що таке могло бути. Що ми зробили їм поганого, що залишилися без житла? Як жити далі - не знаю.

Ми своїми силами виїхали. Позаду все стріляло, бахало. Ми не знали, виїдемо чи ні. 

Тут, де приїхали, ми зверталися у Фонд Ріната Ахметова – нам допомогли. Велике вам дякую, що допомагаєте.

Наше життя перевернулося. Ми живемо і не знаємо, що буде далі, чи буде можливість повернутися додому, чи ні. ко, але ми тримаємось і надіємося, що скоро все закінчиться, і ми повернемося додому. Мені б хотілось, щоб війна так несподівано закінчилася, як і почалася.