Ранок 24 лютого для Світлани почався несподівано. Вона побачила, як на їхній трасі будують блокпост. Залишати рідну домівку Світлана не хотіла. Разом із сім’єю вона облаштувала сховище у погребі, наповнивши його консервацією, аби вистачило на тривале перебування. Вибухи лунали дедалі ближче. Починалися обстріли, і уламки від снарядів засипали двір. Світлана згадує, як збирала уламки цілими відрами. Вона також почала готувати для українських військових їжу: пекла млинці, смажила деруни та ділилася теплом і турботою.