Федченко Тамара, 10 клас, Смолінський ліцей №2 Смолінської селищної ради Кіровоградської області

Вчитель, що надихнув на написання есе - Бурла Олена Василівна

«1000 днів війни. Мій шлях»

Новий 2022 рік. Зібралась вся родина. Всі слухають урочисту промову президента. Дзвін курантів, гучний сміх! В будинку панує весела атмосфера з нотками зимової чарівності. Всі очікують від прийдешнього року найкращих подій, здійснення мрій, багато подорожей… І все йшло за планом: початок січня ми провели в Карпатах, на початку лютого відсвяткували день народження мого молодшого братика, а потім і бабусин день народження.

Радісні події відбувалися одна за одною! Але декілька днів потому  помічаємо нехороші чутки, буцімто росія хоче напасти на Україну…

Я думала, що люди просто перебільшують ситуацію. Я була семикласницею, яку новини в світі не цікавили. В нас була запланована поїздка, тому мені кортіло лише скоріше вирушити в подорож. Ми приїхали на відпочинок до Єгипту і зʼявилось відчуття, неначе відмотали час і зараз літні канікули! Море, пальми, дискотеки. Я насолоджувалась життям. Мама будила всіх дуже рано, щоб ми йшли купатися в морі, поки людей небагато і можна більше насолодитися хвилями. Ці ранки я завжди памʼятатиму!

23 лютого ввечері я скоріше хотіла, щоб настав ранок. Це буде наш останній день відпочинку, він був запланований дуже насиченим.

Проте той ранок стався не таким, як я хотіла, і який я точно ніколи не забуду… коли я прокинулась не від сонечка, що яскраво світить, а від маминих слів: «Доню, прокидайся! Почалася війна».  

Спросоння, я не втямила нічого… Лише побачивши мамині заплакані очі  і почувши по телевізору новини, я зрозуміла серйозність подій…В мене забракло слів. Я мовчки зайшла в соцмережі і дізналася  інформацію вже звідти. Телефон вибухає від кількості повідомлень. Всі панікують, не знають, що робити. Перші години ми з сімʼєю просто усвідомлювали все. Постійно обговорювали все, що відбувається. Зʼясували, що небо України закрите для цивільної авіації. Ввійшли в ступор. Що робити? В нас мав бути рейс в обід… як добратись додому? Морські краєвиди, спека, музика вже не означали для нас нічого. Ми хотіли скоріше побачитися з рідними і бути разом. Відеозвʼязок не передає відчуття спокою, коли всі рідні поруч. Ми дуже переживали за них, часто телефонували, переписувались, але це не втішало.

Ми роздивлялись варіанти, як попасти додому. І нарешті, через 3 тижні, добираючись літаком до Угорщини, потягом до Мукачево, звідти через області і сотні кілометрів…ми вдома.

Нарешті можу обійняти тата, дідуся, бабусю. Душа спокійна. Я усвідомлюю, що родина – це те, без чого я не можу жити. Просто без їхньої присутності. Розлука з Батьківщиною змусила цінувати навіть дрібнички, до яких ми звикли. Наприклад, роздивляючись рідні дороги селища, розуміємо, наскільки прекрасні краєвиди в нас. Скуштувавши українського борщу, розуміємо, наскільки неповторна наша кухня. Слухаючи постійно наш гімн, пісні, читаючи вірші, ми пишаємося нашою творчістю. Та є те, що будемо шанувати вічно. Це наша єдність. Саме під час війни, як би це сумно не звучало, ми стали дружніми.

Ми, українці, як ніхто інший, розуміємо, як важливо зараз допомагати нашим людям. Кожен робить те, що йому  під  силу.

Я, коли бачу в соцмережах оголошення про збір для військових, обовʼязково долучаюсь. Якщо вдома знайшли якісь непотрібні речі, то віддаємо їх на гуманітарну допомогу.  Їх передадуть тим, кому потрібніше. Також, знову повертаючись в 2022 рік, в березні ми прийняли  наших родичів-біженців з Харкова. Дуже боляче слухати історії, як вони пережили бомбардування. А в їхній  сімʼї троє дітей. Чому українські діти проживають своє дитинство так?!

Не є нормальним, що мій семирічний брат вміє відрізняти звуки літака та винищувача, звук мотоциклу та дрону.

Надіюсь, це жахіття, розвʼязане росією, от-от закінчиться. Скоро всі військові повернуться додому, де їх так чекають. Нашим життям не будуть керувати сигнали «Повітряної тривоги». Знову вся родина збереться і відсвяткуємо нашу Перемогу. Послухаємо урочисту промову президента, і не буде більше поганих новин. Настане мир в Україні. Робимо все, аби цей день настав якомога скоріше!