Родина ледь не втратила бабусю, яка попала під страшний обстріл.

Ми спали вдома і прокинулися від сильного вибуху о сьомій ранку. Я підбігла до вікна і запитала: «Що це?» Ми почали телефонувати родичам та знайомим, а нам сказали, що підірвали якусь «натовську базу», яка була в нашому місті. Ми не знали, що робити далі, куди тікати, тривожної валізи в нас не було…

У перші дні війни люди розкупили всі продукти, а поставок нових не було. Я встигла купити кілька кілограмів кукурудзяної крупи, з неї ми готували коржі.

Потім вранці 3 квітня, коли ми вже пристосувалися жити в стані війни, я сиділа у себе на подвір'ї і пила каву.

Почалися обстріли касетними бомбами. Я забігла в хату, схопила доньку, і ми побігли в підвал, а тим часом до нас йшла в гості бабуся, яка попала під обстріли. Ми дзвонили до неї, а вона лежала в якійсь канаві і плакала. Тоді ми прийняли рішення виїжджати.

Ми не живемо разом з родиною, я з донькою виїхала на захід України, батько залишився в місті. Нас тут добре прийняли, надали нам житло, їжу, я дуже вдячна за це. Роботи на зараз немає. Раніше я продавала велосипеди, але за час, який я провела далеко від своєї домівки, я написала пісню «Грім» і хотіла б ще записати кілька пісень про війну, але не маю на це коштів.

Все що у мене залишилося від дому – фото з нашого підвалу, де ми спали кілька ночей в холоді, коли нас бомбили.