Мені взагалі тяжко, бо я сама залишилася, вже похоронила чоловіка і двох синів. Тяжко, болію часто. В мене невроз, напевно, бо як тільки що, то одразу плачу.

Я вийшла з дому, а мені вже знайомі дзвонять, що на водопої стріляють.  Пішла до сестри, і ми там два місяці жили і нікуди не ходили: ні на роботу, нікуди. Сиділи в підвалі. А потім трішки легше стало: я вийшла на роботу, бо я підприємниця на ринку. 

Страшно було. Летіли шахеди,  тому ми не виходили на вулицю. Вдень постійно сиділи в кімнаті, вночі - в підвалі. Йдеш на роботу і думаєш: хоч би все було добре.

На душі звичайно тяжко, все думаю, щоб ця війна швидше закінчилася. Я думаю, як по прогнозах, то в березні місяці в 24-му році. Може, про щось домовляться, і все буде добре. Чим раніше, тим краще. Жалко хлопців, які гинуть. Надіюсь тільки нам мир.