До війни було чудове життя. Був якийсь сенс існування. Все життя ми бачили далеке світле майбутнє, думали, що вийдемо на пенсію і гідно почуватимемося, але вийшло як вийшло. Я тут одна, сама родом із Росії. Мені дуже тяжко через те, що відносини між двома країнами такі.

Я всю війну тут мешкала. Бачила всі військові дії і як мені вікна вибили. Потім усе ремонтувала самотужки.

До мене приїжджали друзі з Дебальцевого, і ми думали, що до нас не прийде війна. Але коли прилетіли перші снаряди, всі зрозуміли і сиділи в підвалах.

Дякую Рінату Ахметову за те, що він нам надавав велику допомогу. Без неї ми навряд чи вижили б. У тих, хто поїхав, були проблеми, у нас зовсім інші. Ми дуже вдячні за цю підтримку. Ми сиділи в підвалах, не було світла, води та газу. Ми тут просто замерзали, але дякую нашій Вуглегірській станції, що швиденько все ремонтували, молодці.

Пережите забути не вдасться. Було багато різних епізодів, але я не хочу нічого забувати. Тяжко все це…

Я дуже хочу, щоб був мир і країна розвивалася. З такими надрами та такою землею можна жити приспівуючи.