З рідної Харківщини ми виїхали на Закарпаття. Довелося декілька разів змінювати місце проживання, оскільки господарі не здають житло більше ніж на 6-8 місяців. Однак, тут нас тішить, що спокійно, і наші діти можуть навчатися в школі офлайн.

Дуже сумуємо за нашою домівкою. Молодші діти, на щастя, не розуміють, що таке війна, а от старші - бачили її початок своїми очима, коли вони перебували в Харкові. Цей період залишив психічний слід нашому сину та викликав паніку у доньки.

Очі дітей виглядали перелякано від звуків вибухів, а перебування в підвалі будинку на Салтівці спричинило психічний стрес.

Ми дуже вдячні Богу і добрим людям за те, що ми не пережили гуманітарну катастрофу.