Були у себе вдома, в Херсонській області. Ми ледве пережили окупацію 2 місяці. Потім вибиралися на підконтрольну територію України під обстрілами. Нас не випускали. Це все було дуже страшно. Дитині моїй було дуже тяжко (боялася навіть вийти з будинку у двір). Вночі постійно здригувалася, майже не спала. Нам навіть хліб не завозили. Люди самі шукали вихід, щоб з Бериславу привести хліба й ділили по четвертинці на людину. Це все згадувати страшно.

Наразі живемо з родиною. Повертатися немає куди, так як наший будинок зруйнований. Коли ми виїзжали з родиною на підконтрольну територію України, ми дуже раді були бачити наших хлопців ЗСУ. Наші захисники пожали руку моїй доньці і моя донька сказали, що ніколи не буде мити цю руку.

Роботи зараз немає. До війни займалася полями (вирощування полуниці і винограду). Є фото мого зруйнованого будинку. Це жахливо.