Данило Івченко, 10 клас
Веселівський ліцей Межівської СТГ
Вчитель, що надихнув на написання есе: Самборська Ольга Григорівна

Конкурс есе на тему «1000 днів війни. Мій шлях»

Я — звичайний хлопець-школяр із Донбасу. Мені тільки (чи вже)15 років. Все моє життя проходило весело і безтурботно: щаслива і дружна родина, навчання в школі, друзі, заняття танцями. Здавалося, що так буде завжди. Я закінчу свою школу, де все мені рідне і знайоме; продовжу навчання далі , познайомлюся з гарною дівчиною, одружуся, матиму дітей, любитиму їх, виховуватиму...

Звичайно, все це в мене попереду. Все, крім моєї школи і моєї домівки. Тепер я внутрішньопереміщена особа (ВПО).

Ми довго не наважувалися на переїзд, бо так важко залишати місце, де ти народився, де промайнули найкращі роки твого безтурботного дитинства. 

Тривожні новини, гуркіт війни, що наближався все ближче, підірваний міст, розбиті будинки поряд змусили нас наважитися. Ми зібрали найнеобхідніше, попрощалися з нашою оселею та й поїхали шукати нового місця.

У той момент здавалося, що я відриваюся від чогось важливого, я втрачаю якийсь невидимий ланцюжок, який тримає мене міцно і не відпускає.

Думаю, що моїм батькам було набагато важче залишати те, що так дбайливо створювалося їхніми руками  протягом тривалого часу: будинок, альтанка, клумби, що саме квітнули різними кольорами перед порогом, навіть будка, яку ми разом з татом майстрували для нашого цуцика. Все наповнене любов'ю, напоєне ніжністю стало таким неважливим у порівнянні з життям, на яке зазіхнули “наші сусіди”.

У Веселому я знайшов нових друзів, продовжую навчання у ліцеї, займаюся танцями (шкода, що тільки вдома) і не полишаю свої мрії. А найбільше я мрію про перемогу України, про те, що повернуся додому. Ми обов'язково все відновимо, насадимо нових квітів і вони будуть ще кращі ніж попередні!