«Ми документи досі тримаємо в пакетах»

До війни було краще, ніж зараз. Із дітьми можна було вийти погуляти ввечері, а зараз немає де, усе закрите. Синові буде 21 рік, скоро я бабусею буду. Вони в Курахове переїхали. Дочка ходить до шостого класу.

Сиділи добу в підвалі, поки все не припинилося. І в сусідів у підвалі сиділи по коліна у воді – ми саме біля річки. І сиділи там, і спали. Подушки і все, що хочеш, туди приносили, щоб тепло було.

Перший день точно я пам’ятаю. Було тихо, нормально. Ми вже лягали спати. Я тільки на диван – і як стрільнуло! Скло полетіло, я на підлогу вляглася і все.

Ми документи досі тримаємо в пакетах, якщо раптом що...

Звичайно, війна на нас вплинула. Зараз роботи не знайдеш. Навіть прибиральницею не влаштуєшся – продавці в магазині підлогу миють по черзі, щоб заощадити на прибиральниці. Роботи немає ніякої.

Чотирнадцятого числа ми більше доби просиділи в підвалі. Ми чули навіть, як воно пролітало – «ю-ю-ю-бах». Потім ми з погреба чули, як сусідам влучило, як тріщав шифер. Потім начебто припинилося. Чули, що люди виходили, але ми боялися вийти. А потім знову почалося. Ми сиділи всю ніч до самого ранку.

Потім світанок, тиша, і ми тільки в хату зайшли з ліхтариком, світла не було й полягали на одне ліжко в маленькій кімнаті.

Сусід наш сказав, що весь час, що стріляли, вони просиділи біля грубки, тому що там безпечніше.

У Мар’їнці зараз усі дороги в ямах. Нам потрібні вікна, тому що на одному вікні рами майже немає. Я її забила подвійною клейонкою, і ми так жили всю зиму.