Ірина переїхала з Пологів у Полтаву, щоб врятувати дитину від постійних обстрілів
Ми з Пологів Запорізької області. Місто окупували третього березня. Ми виїхали в травні з дитиною в Полтаву, тому що вже не могли дивитися на те, як навколо нас все вибухає і горить. Втомилася з дитиною жити і спати в підвалі. Я б ще якось витримала, а дитину потрібно було рятувати.
Життя змінилося повністю. Ми покинули свою домівку й живемо дуже далеко від свого міста. Винаймаємо житло. Більшість людей зараз підтримують нас, і це дуже приємно, що добрих людей багато.
Мені допомагає відволікатися від усіх цих подій моя дитина - вона сенс мого життя. Ми намагаємося жити далі, менше дивитись новин і на більшість негараздів не зважати. Треба дитину підтримувати, щоб вона не боялася, бо вона це все бачить, розуміє й близько до серця сприймає.
Я сподіваюся, що війна скінчиться скоро, бо дуже хочеться додому. До війни я була кондитером, а зараз змушена сидіти двома – я не можу залишати дитину вдома саму.
Про майбутнє я навіть не думаю, бо не знаю, що буде завтра. Мрію бачити мир і щастя своїх дітей, рідних. Щоб не було болю, сліз і страху. Хочеться бачити Україну незалежною, щасливою, квітучою і переможною.
