Я зараз в Дніпрі лежу в лікарні через інвалідність. Мені 50 років, а на роботу ніде не беруть, бо в мене серце хворе. 

Пам’ятаю, був на роботі, нам сказали, що війна, і всіх розпустили по домівках.

У перший місяць не було води. Медикаменти потрошку привозили. А магазини були всі зачинені. Я переживав за стан здоров’я моїх близьких. Ми були весь час у своєму місті, у нас було навіть два прильоти.

Діти на початку виїхали, тому що в нас роботи немає. Донька закінчила ліцей на перукаря і виїхала в Дніпро.

Завжди є напруження під час сирен. Чим більше сирен, тим більше психологічних проблем.

Якби ми дужче схилялися одне до одного, то було б найкраще. Думаю, що війна скоро скінчиться.