В перший же день війни, 24 лютого, ми виїхали із Костянтинівки в центральну Україну. Вже у дорозі нам зателефонували друзі й запропонували залишитись у них в селі Станіслав Херсонської області. Приїхали ми до них 25 лютого, а потім не могли покинути швидко окуповану місцевість до 12 травня.

В окупації село обстрілювали і пошкодили лінію електропередач. Наш дім був у дворі школи, яку потім зайняли окупанти. Ми більше місяця жили без світла, води та зв'язку. Питну воду брали в басейнах, а для інших потреб набирали в Лимані. Заряджали телефони майже всім селом у священика, який щодня включав генератор.

 З великими труднощами у травні ми виїхали з окупованої Херсонщини. Довелося пройти більше трьох десятків рашистських блокпостів, і це був просто жах!

 За весь воєнний час мене найбільше вражає та підтримка, яка надається українцям, а ще - взаємодопомога українців.