Ранок 24 лютого почався з того, що мого зятя викликали о п’ятій ранку на роботу. Він поліцейський. Від нього ми дізналися, що бомблять Краматорськ, а потім і самі почули вибухи.

Ми все літо просиділи вдома. Боялися ходити по місту, тому що були обстріли.

У сусідів собаки загинули й вікна посипалися. Ми боялися лягати спати, бо нас щоночі бомбили.

Наші знайомі загинули. В їхній будинок влучив снаряд. Мене шокує, наскільки потужну зброю використовують росіяни. Він однієї ракети «складається» п’ятиповерхівка. Мама й сестра виїхали з Лиману до Дніпра. Після їхнього від’їзду ми жодного разу не бачилися. 

Мені здається, що війна ще довго триватиме. Хоч би нашим воїнам вистачило сил вигнати ворогів з України.