Жінка втратила сина, який загинув, захищаючи свою Батьківщину
Я дуже запам’ятала день 24 лютого 2022 року, тому що все це сталося на мій день народження. По місту їде військова техніка - а мене друзі та рідні поздоровляють. Мого сина у той день викликали на аеродром – захищати місто.
У нас вимикали світло, не було газу та води. Нам доводилося ходити по місту й шукати воду. Магазини не працювали. Продуктів не було, дуже було скрутно. До того ж ми боялися ходити містом, бо там були російські військові. Потім почули, що вони почали шукати молодих хлопців, учасників АТО. Це теж було шоком.
Я залишалася вдома, поки там залишався мій син і був живий. А як його не стало, я виїхала.
Були труднощі: перевірки, постріли. Стояли на Василівці. Я одна виїжджала, моя донька поїхала раніше. Зараз ми вже разом у Запоріжжі, бо далеко не хотілося виїжджати. Це ближче до рідного міста.
Чомусь мені здається, що війна закінчиться нескоро, хоча я бажаю, що це відбулося якнайшвидше. Справитися зі стресом мені допомагає онучка, яка народилася в воєнний час. Вона мене відволікає від сумних думок.