Росіяни забрали у Вікторії можливість повноцінно закінчити одинадцятий клас у школі

Вранці 24 лютого я збиралася до школи, але почула вибух - це був приліт ворожої ракети у військову частину в Чорнобаївці. Нам пощастило, адже з гуманітарною катастрофою ми не стикнулись. Ми жили у будинку, тому у нас були продукти з нашого городу, та й насправді їсти взагалі не хотілося.

Важко було, коли я не могла зв'язатися з родичами, бо у нас вимкнули мобільний зв'язок.

Я чотири місяці сиділа вдома, поки не виїхала з Чорнобаївки. Ми боялись виходити на вулицю, бо ніколи не знаєш, куди прилетить наступна ракета, випущена росіянами.

У червні я з мамою вирішила покинути окупований Херсон, але я ніколи не забуду той страх, який відчувала на блокпостах росіян.

Я назавжди запам'ятала момент, від якого в мене досі мурахи - це коли ми заїжджали у сіру зону в Василівці, і я побачила намальований на будинку український прапор, а потім наших військових.

Спочатку ми поїхали у Київ, але зараз я вступила до університету в Одесі.

На жаль, моя бабуся залишилася в Чорнобаївці, ми може з нею спілкуватись тільки у месенджерах.

Мій випускний альбом нагадує, що в мене ніколи не було нормального одинадцятого класу, випускного та іспитів. Росіяни забрали у мене мій рідний український Херсон.

Мені сімнадцять, тому я ніде не працюю. Моя мама, на жаль, не може знайти роботу.