До війни я жив у місті Оріхів Запорізької області. З 2015 року не працював через проблеми зі здоров’ям. 

Вранці 24 лютого я був у будинку, а мама –  на вулиці. Вона збиралася йти на роботу і раптом побачила, як пролетіла ракета. Так ми дізналися про початок війни.

Ми більше двох місяців жили під обстрілами. Були прильоти неподалік від нашого будинку. Мама працювала в лікарні. Після того, як снаряд влучив у лікарняний корпус, ми виїхали. На вивіз мій друг. У Запоріжжі багато наших родичів. Ми зупинилися у моєї тітки. Пізніше забрали до себе бабусю. Вона до останнього відмовлялася виїжджати з Оріхова. Але ми наполягли, бо в місті вже немає ніяких комунікацій, там неможливо жити.

Поки ми були в Оріхові, було скрутно з ліками. Оскільки я хворію, то мені постійно потрібно приймати певні препарати. Дякуємо сусідам, які їздили до Запоріжжя і привозили все, що ми замовляли.

Поки була можливість, ми з другом допомагали нашим військовим: возили їжу на блокпости. 

Дуже хочеться додому, але не можна, бо тривають обстріли. Після нашого від’їзду були влучання у сусідні будинки – у нашому вилетіли вікна. Тільки нещодавно я зміг з’їздити додому, щоб забити їх плівкою. Дуже швидко все зробив, бо було гучно. Тяжко було виїжджати з міста і бачити руйнування.

Хочеться, щоб війна закінчилася якомога швидше і життя змінилося на краще.