Ми виїхали з окупованої території. Під час окупації постійно потрапляли під обстріли, бо мешкали поруч з аеродромом. Сиділи в підвалах. Виїзд був дуже складним - з обшуками окупантів і під обстрілами.

Батько хворіє на онкологію, 2 група, ураження кісток і сечового міхура. Очаги ростуть, лікування потребує великих коштів. У доньки хронічне захворювання шлунка, потрібна постійна дієта. Зараз ми винаймаємо житло, і майже всі кошти йдуть на оренду. Я, мама дитини, вже другий рік проходжу обстеження - МРТ, УЗД, реабілітацію, приймаю ліки, але стан не покращується. Тому можливості на відпочинок у нас немає.

У перший день війни ми були за кілька метрів від вибухів, ховалися в підвалі. Коли стихло, побігли додому за котиком і кроленятком, але знову почали бомбити, бо наш будинок стоїть поруч з аеродромом. Під вибухи та детонацію снарядів ми вибігали з авіамістечка і ховалися в підвалі у знайомих. Тато військовий, ми його не бачили з початку війни, тому весь жах переживали з мамою самі. Було дуже страшно, коли місто захоплювали рашисти, летіла авіація, їхали танки. Наш кролик помер, можливо, серце не витримало. Котика ми встигли врятувати.

Через два місяці ми повернулися додому, але коли до нас прийшли з обшуком чеченці з автоматами, ми злякалися і знову виїхали. Дорога була надзвичайно важкою. Нас не випускали, тиждень ми жили в полі на заправці в сірій зоні. Вночі рашисти прикривалися нами і обстрілювали українські території. Ледве змогли виїхати.

Все це зараз як у тумані, я навіть не пам’ятаю багатьох деталей. Я лише сказала дитині, що почалася війна, на нас напали і потрібно швидко бігти в підвал. Найстрашнішими днями були початок війни, обшук чеченців і спроба виїзду.

Дитина стала замкнутою. У мене від постійного стресу почалися серйозні проблеми зі здоров’ям, вже два роки лікуюся - спочатку заспокійливі, потім обстеження через підозри на гірше. У перші місяці в окупованому місті були великі проблеми з ліками, мені були потрібні препарати для серця. Також не вистачало продуктів і грошей, бо банки були закриті. Пізніше почали завозити продукти з Криму, але ціни були космічні, і ми не могли собі цього дозволити.

У мене вдома залишилася вишиванка. І серце болить від думки, що її заберуть рашисти, бо квартиру вже опечатали.