Син Наталії Володимирівни разом із дружиною тікав від обстрілів через усе місто. Після пережитого сім’я виїхала в більш мирне Курахове. Але пенсіонерка досі з болем реагує на повідомлення про воєнні дії.

Моя персональна історія така ж, як у всіх жителів у Мар’їнці. З 11 на 12 липня 2014 року ми пережили перші обстріли. Сиділи в підвалі, як і всі.

Моє життя до війни була тихим, спокійним, стабільним. До початку війни я була вже на пенсії, але працювала вихователем у дитячому саду. Я 46 років віддала вихованню дітей.

Війна внесла багато негативу в моє життя та життя всіх мар’їнців. На власні очі я бачила тільки першу ніч, яку ми просиділи в підвалі під час обстрілу Мар’їнки «Градами». Я бачила білу заграву й чула голос сина, який втік з одного краю Мар’їнки на інший, до мене. Я була в приватному секторі, а син з невісткою – у районі шиноремонтного заводу. Як говорила невістка, ми бігли попереду «Градів».

Вони прибігли до підвалу, ми просиділи там усю ніч і виїхали в той же день у місто Курахове, де перебуваю на сьогоднішній день.

Усе докорінно змінилося. Проклята війна принесла стільки горя у великий мирне місто! Улітку я в Мар’їнці, узимку живу в орендованій квартирі. Для того, щоб опалювати, у Мар’їнці був газ, але його вже сім років немає. У нас було індивідуальне газове опалення, а зараз ми поставили електричний котел. У Мар’їнці ми в теплу пору року, а зараз готуємося до переїзду ґрунтовно.

Здоров’я похитнулося дуже. Спасибі велике Рінату Ахметову за те, що він кілька років поспіль нас підтримував. Ми отримували гуманітарну допомогу. Медикаментами «Карітас» допомагав, а Ахметов допомагав нам продуктами харчування.

Воєнні дії не припинилися. Я дуже болісно переношу кожен репортаж по телевізору: там убили, там постраждали. Іноді бачу, коли мчать військові швидкі допомоги. На території Курахового вмикали сирени. Я гірко плачу про те, що це якогось пораненого привезли.

Якщо до війни хотілося щось купити, про щось мріяти, то зараз мрія одна – швидше б настав мир, щоб залишок життя, зараз мені шістдесят восьмий рік, прожити мирно у своїй рідній Мар’їнці. Щоб не чути, будуть сьогодні стріляти чи ні, постраждає хтось із молоді чи ніхто не постраждає. Наразі в Мар’їнці ще немає води нормальної, технічна вода погана. Як так можна? Ми живемо у XXI столітті, а повертаємося зараз у XX або XIX. У буржуйках люди топлять.

Мені хочеться, щоб наша Мар’їнка процвітала, щоб швидше закінчилася війна. Низько ухилитися Рінату Ахметову, що він своїх земляків не залишив у біді, що простягає руку допомоги. Зараз дивлюся по телевізору, скільки він допоміг своїм землякам, скільки надіслав медичного обладнання, швидких допомог. Дуже добра людина.