Історії, які ви нам довірили
Це почалося після першого обстрілу. Було страшно, дитині тільки виповнилося вісім місяців, і ми ховалися в підвалі. Це було неприємно, згадувати не хочеться.
Усе кардинально змінилося. 24 серпня буде три роки відтоді, коли вбило рідного брата чоловіка. Снаряд влучив у будинок – він після обстрілу прожив всього годину і дорогою до лікарні в машині швидкої допомоги помер. Йому було лише 33 роки, залишилося двоє діток.
Ми живемо на іншій вулиці. Тоді обстріл був біля школи, у центрі, і їм влучили в будинок. Брат чоловіка не встав з ліжка. Дружина і двоє дітей вискочили в коридор, її тоді трошки зачепило, осколками була розірвана нічна сорочка. А йому влучило в черевну порожнину, через рясну кровотечу він помер.
Чоловіка після цього ніби підмінили, він замкнувся в собі. Скільки років пройшло, а все одно залишилася психологічна травма. Він намагається не показувати, але я бачу, що він змінився. У нього опустилися руки, адже брат був близькою людиною.
Ми живемо в селі, тримаємо господарство. Раніше він усе робив, а зараз нічого не хоче, постійно прагне кудись виїхати. І виходить, що всі ці три роки я його тримаю.
Бо куди їхати? Де ми потрібні? Тут свій будинок. А він постійно поривається виїхати, хоча його батьки тут, він залишився єдиним сином, і їм теж потрібна допомога.
Ми і зараз постійно на стрьомі. Якщо вночі десь стріляють, діти сплять, то мені треба їх одягнути, побігти до підвалу, а там холодно взимку. Смішно може бути, але ми ховаємося в шафі.
Діти вже все розуміють, їм сім і п’ять років. Нещодавно на вулиці укладали асфальт на місто Гірськ, були стуки-грюки. Вони кричали: «Мамо, гримить, тут стріляють!» У них, звичайно, є психологічна травма. Але діти якось швидше відновлюються, вони забувають, заграються, а у дорослих все по-іншому.
Дружина загиблого брата мого чоловіка – психолог, сильна людина. Вона дійсно молодець! Я у неї питала: «Може, тобі потрібен психолог?» А вона відповідала: «Ні, не потрібен. І дітям теж не потрібен». І намагалася підтримати мене.
Бачу, що чоловікові дуже важко, він замкнутий у собі, усе робить через силу. Зараз вийшов на роботу в Попасній, але працює без будь-якого бажання, хоча став заступником начальника. Він постійно хоче кудись піти, виїхати.
Ми отримували хорошу допомогу, дуже вдячні Рінату Ахметову. Якось не пам’ятаю інших організацій, запам’яталася лише ця «гуманітарка». Були і памперси, і фруктові пюрешки, і соки. Тоді дитяче харчування було дуже потрібним. Там були навіть суміші, а вони в мене були штучники, і це дуже допомагало.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
