«Часто відмовляю собі заради дітей»

Я виховую двох хлопчиків, старшому 8 років, дитина має інвалідність з народження, молодшому синові 3 рочки. Ця війна змінила моє життя, а точніше, зламала. Ми жили у селищі поряд з моїми батьками, разом саджали город, робили ремонт у моєму будинку, діти купалися у любові та турботі, я та мої батьки віддавали себе, щоб дітки були щасливі, у моїх хлопчиків завжди було все саме найкраще, а зараз...так склалося, що виїжджала я з дітками, а батьки залишилися, бо не залишили своїх стареньких батьків, які категорично нікуди не хотіли. Вже рік ми не бачили рідних, діти дуже страждають і не розуміють, чому ми не можемо поїхати до бабусі та дідуся, чому я не можу купити їм все, що було вдома, чому ми живемо в такій маленькій оселі і я досі сплю на підлозі, старшому синові набагато важче ніж молодшому, бо його дитинство зламалося ще 17 лютого, коли під час уроків у школі почався обстріл школи, а мій маленький хлопчик не розгубився, а поповз по підлозі до своєї подружки, яка злякалася і плакала, та обійняв її і заспокоював, після цього я зрозуміла, що виховую справжнього чоловіка.

Ми стикнулися з нестачею коштів, бо ціни дуже висок,і починаючи з аренди квартири та закінчуючи харчуванням. Вдома фрукти, овочі були круглий рік та були свої з городу, а тут все дуже дорого, тому часто відмовляю собі заради дітей.