Звичайна робота вчителем французької в Сімферополі та спокійне життя. Класична для Криму зайнятість в туризмі. А тепер – окопи в російсько-українській війні. Нова робота – возити французьких журналістів на фронт. Крим.Реалії продовжують збирати історії про долі кримчан після окупації Криму Росією. Матеріал Радіо Свобода.
Як це: бачити рідний півострів, захоплений російськими військами; готувати плов у центрі Львова через вимушений переїзд і врешті опинитися на передовій, допомагаючи французькій пресі розповідати про війну в Україні? Своєю історією ділиться фіксер Radio France, кримськотатарський перекладач із французької Яшар Фазилов.
Фіксер Radio France Яшар Фазилов під час роботи на прифронтовій території. Україна, 16 лютого 2024 року
Звичайна робота вчителем французької в Сімферополі та спокійне життя. Класична для Криму зайнятість в туризмі. А тепер – окопи в російсько-українській війні. Нова робота – возити французьких журналістів на фронт. Крим.Реалії продовжують збирати історії про долі кримчан після окупації Криму Росією.
Як це: бачити рідний півострів, захоплений російськими військами, готувати плов у центрі Львова через вимушений переїзд і врешті опинитися на передовій, допомагаючи французькій пресі розповідати про війну в Україні? Своєю історією ділиться фіксер Radio France, кримськотатарський перекладач із французької Яшар Фазилов.
Яшар Фазилов з кримськотатарської родини, яка примусово опинилась за межами Криму і лише в дев'яності батьки, забравши дітей з Узбекистану, повернулися на Батьківщину: «Я кримський татарин, у нас у всіх була мрія. Як у батьків - і це передавалося, мабуть, генетично — повернутися до Криму. Хоча про це багато не говорили. Я так думаю, що батьки нас трохи захищали від радянської влади, щоб ми десь щось не сказали небезпечне».
Яшар Фазилов
За словами Яшара, все одно всі, в тому числі діти, жили ідеєю повернення до Криму, додому: «І знаєте, коли кінець 80-х, початок 90-х, батько сказав: «Все, їдемо в Крим». Були важкі часи і, чесно кажучи, трохи виборювали своє місце в Криму. На початку 90-х багато було конфліктів між місцевими і кримськими татарами. Але потроху почали жити, зводити будинки тощо. І, чесно кажучи, для мене це було нормальне життя, логічне життя. Навіть якщо було важко, ми розуміли, що ми на своїй землі, що ми в Криму», – розповідає Фазилов.
Закінчивши університет, Яшар спочатку обрав професію освітянина і створив уже власну сімʼю.
«В мене з'явилася дружина, народилися дві доньки. Я працював у першій гімназії міста Сімферополя викладачем французької мови. Трохи працював у Кримському індустріально-педагогічному університеті. Життя кипіло, життя було, ми будували плани», – каже колишній вчитель.
До 2014 року різні рівні взаємодії з росіянами в Криму були нормою. Звідти щосезону приїжджало чимало відпочивальників, туристична сфера багато в чому орієнтувалась і на російського туриста, який на той час переважно витрачав на півострові більше грошей.
«Багато кримчан були задіяні в туристичній сфері, а це просто великий шмат економіки Криму. І я пам'ятаю, що я працював трохи в туризмі, і пам'ятаю, що кримчани чекали, коли приїдуть росіяни. Це росіяни приїжджали зі своїми грошима на українські ціни. Це було нормально, я працював у туризмі, зустрічав там людей з Пітера, з Москви тощо. Тобто, не було, мабуть, такого явного, ну, явної підозри якоїсь – було життя», – стверджує кримський татарин.
При цьому, сказати, що Крим жив якимись винятково проросійськими настроями, Яшар Фазилов не може. Хоча не заперечує спроб Кремля роками впливати на розуми кримчан.
«Вплив Росії в Криму був шалений. Це починалося з якихось культурних заходів, громадських організацій. Мені здається, це насаджувалося від самого початку. Навіть нікуди не зникало, просто активніше вони просувалися в цьому плані. І, мені здається, що ми не ставили такі питання. Ну, з'являється і з’являється. У мене було оточення кримськотатарське в основному. Тут однозначно було на 2014-й рік, це точно і прям явно – це антиросійська позиція.
Що стосується іншого оточення, то на момент окупації, мені здається, була невеличка частина, умовно російсько-ідеологічних, була невеличка частина україно-ідеологічних, а основна частина, на мій погляд, була така, умовно, «сіра маса», в якої є що є, їсти, є де працювати. На мій погляд, це дуже багато зіграло.
Я розумів, що це окупація.
Але я знаю цих людей, з якими ми дружили родинами до 2014-го, і в 2014-му я працював трохи з французькими медіа під час окупації – протягом місяця. Я бачив, мабуть, усе, що відбувалося в Криму: і снайперів, і російських військових, і танки, і сигнальні розтяжки. А наші друзі, наприклад, вони танцювали, співали пісні, в цей період раділи, і казали: «Ну що, Яшар, зараз буде круто, Росія прийде, гроші будуть». Я не знаю, я був повністю проти, тому що я розумів, що це окупація, це військова операція, і, на жаль, ми більше не спілкуємося», – розповідає Фазилов.
Російські солдати під Сімферополем. Крим, 13 березня 2014 року
Незважаючи на те, що Яшар Фазилов був вельми аполітичним до російського вторгнення на український півострів, у лютому 2014 він разом із багатьма кримчанами прийшов захищати свій дім під стіни Верховної Ради Криму.
«Про цей мітинг ми дізналися заздалегідь. Головна мета була не дати парламенту ухвалити якісь рішення незаконні. Ми з дружиною дійшли до парламенту, було вже багато людей, але був такий броунівський рух, невеличкі кучки, ми знайшли друзів, у друзів були друзі, і дуже багато кримських татар. Я не хочу сказати, що тільки кримські татари, але дуже багато було кримських татар.
Представники проросійських воєнізованих формувань (казаки та «Самооборона Криму») на вулицях Сімферополя. Крим, 15 березня 2014 року
Було багато «казачків». На мій погляд, були російські спецслужби, перевдягнені в цивільний одяг. Були прихильники цих громадських об'єднань російських, ми бачили автобуси, які під’їжджали – тобто це організовані автобуси були, звідки виходили ці люди. Ми були впевнені, абсолютно впевнені, що це завезені люди, тому що я не знаю як це пояснити, але коли я жив у Криму, в Сімферополі, я на обличчя подивлюся людини і можу сказати: це людина з Криму. А тут прямо в очі впадала ця картинка, що по-перше, вони реально просто кучкувались, як якісь барашки, один не може нікуди відійти. Мені здається, це були такі підготовлені групи, був головний, і він керував куди вони пересуваються, як пересуваються, що роблять.
Спочатку трималися за руки одне з одним, щоб не роззосередитись, але потім зрозуміли, що це важко, тому що рух починався в натовпі, ми дуже були близько один до одного. Був момент навіть, коли мене просто затиснули, було важко дихати, але в цей момент ти вже просто або тримаєшся, щоб не рухатись, або просто віддаєшся натовпу.
Зіткнення учасників проукраїнського мітингу проти сепаратизму в Криму з проросійськими активістами біля Верховної Ради АР Крим, Сімферополь, 26 лютого 2014 року
Летіли палки, каміння, прапори з обох сторін. Ні поліція (міліція – КР), ніхто там стримати не міг, і настав момент, коли просто цей натовп завалив той натовп проросійський. Це була перша перемога на той момент. Пам’ятаю, палили російський прапор, пам'ятаю вийшли Чубаров, Аксьонов, тобто була така перемога, що люди змогли зайти в парламент, зупинити цей процес. Всередині був такий підйом, скажімо, перемога, і я пам'ятаю, ми з друзями пішли до нас. Чому пішли? Тому що вийшов Чубаров з Аксьоновим і попросив усіх розійтися, що завтра збираємося знову, будемо там вирішувати далі. Це була якась домовленість, я не знаю, це була помилка чи що, але на ранок вже було все захоплено», – ділиться спогадами Яшар Фазилов.
Проукраїнський мітинг проти сепаратизму в Криму біля Верховної Ради АР Крим. Сімферополь, 26 лютого 2014 року
Після нетривалої роботи з французькою пресою колишній шкільний вчитель вирішив, що залишатися в Криму небезпечно. Оскільки на роботі знали про його громадянську позицію.
Було страшно за дітей.
«Перше, що ми зробили, відправили дітей в Закарпаття, там у дружини родичі живуть. На той час, по-моєму, зупинились школи, не працювали. Але це не була основна причина. Основна причина була відправити, тому що було страшно за дітей. Коли ти бачиш усі ці пики, які гуляли в центрі міста, і ти розумієш, що це не кримчани, а приїжджі бойовики якісь.
Ми вирішили, що діти закінчать цей навчальний рік і ми поїдемо. І я, чесно кажучи, не задумуючись, обрав Львів, тому що мені дуже подобалось це місто. Часто там бував по туризму.
Якщо померти, то на своїй землі.
Я дуже переживав, тому що були батьки. Я переживав, чи вони будуть згодні, що ми поїдемо. Тому що все життя мої батьки намагалися повернутися до Криму. Їм це вдалося, ми повернулися, а тут, виходить, через 20 років я добровільно виїжджаю з Криму. Але коли ми приїхали до батьків, я запропонував, давайте, поїхали разом, квартира є, все є. І тато, я пам'ятаю, сказав: «Ні-ні, я вже старий, мене раз уже вивозили звідси, з Криму, я хочу, якщо померти, то на своїй землі».
Тато і мама сказали, що це твоя родина, це твої діти, ти маєш дбати про дітей. Це мені так полегшило, відпустило, і я зрозумів, що це правильне рішення», – розповідає кримський татарин.
У грудні 2023 Крим.Реалії презентували документальний фільм «Тиха депортація» про кримських татар, які під тиском і репресіями змушені були залишити Крим. Яшар уточнює, чи вважає свій переїзд з Криму насправді добровільним.
Я народився в «совку», я жив у ньому.
«Я розумів, що на той момент з'явилася така термінологія як «гібридна окупація». Тобто, нічого не змінилося в методиках Росії. Мені здається, вони постійно використовували цю технологію. І я теж назвав той добровільний виїзд із Криму як «гібридна депортація». Це перше. І друге, звичайно, це діти. Я не хотів цієї промивки мізків, яку робить Росія. Я знаю, що таке пропаганда в Радянському Союзі. Я радянська людина, я народився в «совку», я жив у ньому. Я пам'ятаю себе, я пам'ятаю, як я вірив в цю пропаганду, я вірив в тих піонерів-героїв і таке інше. Я не хотів цього майбутнього моїм дітям. Я хотів, щоб вони жили у вільній, демократичній країні. Щоб вони могли робити свій вибір, як жити і що робити», – каже Яшар Фазилов.
У Львові роботи для двох викладачів французької було небагато. Якийсь час сімʼя існувала на заощадження. Але робота була потрібна. І те, що почалося як жарт, стало стартовою точкою для життя в новому місті.
«Ми відчували себе перший час як туристи. Знаєте: «О, треба це купити!» Навіть якщо воно не треба, ти купляєш. Трохи з реальністю губишся. І в один момент ці гроші, які ми мали, вони закінчувалися потроху. Ми почали шукати роботу. Я і моя дружина – спеціалісти з французької мови, викладачі-перекладачі. Ірина на той момент (це моя дружина) працювала вже, коли це ще було не так популярно, в Skype, тобто дистанційно з французькою.
Я більше перекладав, і ми почали шукати роботу в інтернеті, але пропозиції були дуже смішні. І тут був момент, коли я просто в інтернеті знайшов анонс відкриття ринку вуличної їжі у Львові. Це «Fest Local», велика корпорація у Львові, яка започаткувала цей проєкт. Тобто, там було близько 50 людей, які орендували ятки, щось пропонували – їжу, напої. Я просто побачив це оголошення, пожартував до дружини: «Дивись, можна плов робити там».
Яшар Фазилов готує плов у Львові на вуличному ярмарку, 23 лютого 2015 року
Дружина просто зачепилася за цю ідею. Каже:"Перетелефонуй, перетелефонуй". Я кажу: "Куди? Ну, немає ні казана, нічого немає з собою". – "Передзвони". – Я передзвонив, і наступного дня чи через день я пішов підписати договір, вибрав собі ятку, вона була в дуже крутому місці. І знаєте, все пішло як по маслу: я знайшов людей, у кого взяв казан, сестра надіслала якісь спеції. Взагалі почалася робота: я став готувати плов, потім додав янтики, ранні антрекоти на вугіллі. Більше року ми працювали так, і з'явилося багато знайомих зі всієї України, тому що, наприклад, під час свят, особливо Різдвяних, я робив два великих казана на день, і все розходилося. І дуже багато медіа, преси приїжджали, щось знімали. Було важко, бо треба було вставати дуже рано, руки постійно брудні від попелу, тому що я все на дровах робив, і таке інше. Холодно чи жарко – працювали.
Але це дало можливість познайомитися з багатьма людьми. І такі позитивні спогади про цей етап в житті.
Ми тоді часто говорили про «асиміляцію чи інтеграцію». Багато хто казав, що це асиміляція. Я не вважаю, що це асиміляція – це інтеграція. Але асиміляція – це не залежить від тебе. А інтеграція – це залежить від тебе, тобто якщо ти хочеш, то інтегруєшся. І нам вдалося інтегруватися у львівське суспільство. У мене з'явилися друзі в місті», – розповідає фіксер про львівський етап життя.
Яшару Фазилову вдалося спокійно прожити у Львові майже вісім років. Але Росія не зупинилася на вторгненні в Крим та у Донецьк і Луганськ, почавши в 2022 році повномасштабне вторгнення в Україну. Вночі і рано-вранці росіяни провели масовий обстріл крилатими ракетами українських міст. Кримський татарин каже, що не особливо готувався до повномасштабної війни, бо не мав відчуття, що вона почнеться.
Влада наша, м'яко кажучи, не готувалася.
«Знаєте, я думаю, що я не один такий, і в мене немає такого відчуття передбачення, як і з окупацією. Звичайно, це насторожувало, що вони збирають свої війська по всьому кордону й особливо на кордонах з Білоруссю. Я не думав, що почнеться війна. Я взагалі не думав, але щось всередині переживав, звичайно. Ми можемо переглядати інші джерела, щось думати, аналізувати, але все одно оперуємо тою інформацією, яка є у відкритому доступі. А влада наша, м'яко кажучи, не готувалася. Досі є багато питань у мене як у пересічного громадянина України, чому так сталося.
Я розумію, що російська армія більша, у Росії більше засобів, у Росії більше людей, у Росії більше озброєння, звичайно. Але, як кажуть завжди хлопці, тримати оборону завжди простіше, ніж наступати.
Я дізнався, чесно кажучи, про війну вранці, коли мені зателефонував із Сімферополя друг. Він мені подзвонив і каже: «Брате, війна почалася, Харків, Київ бомбять». Я був спросоння, зателефонував племіннику в Київ, він підтвердив. І, чесно кажучи, в цей же день, то була велика кількість людей, машин у Львові, у Львівській області, які їхали на захід, прямо в цей же день уже.
І, я пам'ятаю, друзі з Києва зателефонували, вони намагалися вивезти дітей і дружин, переправити в Туреччину на деякий час, і вони теж мені подзвонили, сказали: «Ми їдемо трьома машинами, чи можете якось зустріти, допомогти десь поселитися?»
В перший день ми трохи так зорганізувалися з другом. Ми родинами дуже тісно дружимо, живемо поряд. Це кримські татари теж – Ленур і Ліля. Наступного дня ми пішли з Ленуром до військкомату. Були просто страшні черги. Це дуже мотивувало. Друг служив в армії, він старший сержант, в нього чотири категорії водіння, і його зразу з руками-ногами забрали. А я не служив. «В армії був? – Ні. – Хоча б зброя є? – Ні. – Давай, до побачення».
Квартира перетворилася на якийсь хаб.
Зателефонував своєму старому знайому, він старший за мене. Я кажу: «Слухай, треба щось робити». І він мені підказав. У Львові на той момент запустили проєкт з поліцією і цивільними: двоє поліцейських, троє цивільних, патрулювали вночі в місті. На той момент наша квартира перетворилася на якийсь хаб. Люди, котрі їхали, залишалися на день, на два, на три, на тиждень. В один вечір було 14 людей, три кішки. І постійно я вертався з патрулювання зранку, дивився і просто знаходив десь вільне місце, спав, вставав, снідав і далі їшов», – згадує Фазилов.
Львів був не єдиним містом, де у військкомати стояли черги. Не всі змогли в лютому-березні 2022 року потрапити до лав ЗСУ чи тероборони. Тому Яшар Фазилов вирішив спочатку привозити гуманітарну допомогу, потім запустив виробництво енергетичних батончиків за донати на ЗСУ і зрештою – знову вийшов на контакт із французькою пресою.
«В один момент до мене телефонує хлопець, українець, він працював уже фіксером. І каже, що треба, якщо ти вільний, буде журналіст. ІЦе були журналісти з Radio France Тібо Лефевр, і технік Бенжамен. Це була моя перша команда. Була дуже важка робота, тому що ми потрапили на звільнення Київської області, Чернігівської, Сумської, це перша така операція зі звільнення. І ми потрапили на Бучу, на Ірпінь, усе це бачили. Це було дуже важко емоційно і, чесно кажучи, я не знав, чи я продовжуватиму працювати, тому що було важко. Але потім вони продовжили, вони зверталися до мене, вже зачепилися за мене, і до сьогодні я працюю з французьким національним радіо.
Яшар Фазилов у звільненій від російських окупаційних військ Бучі (Київська область), квітень 2022 року
Що стосується журналістів французьких – Клод Гібель була журналісткою, з якою працював торік у листопаді-грудні. Вона каже: «Ви не розумієте, українці, наскільки ви сильні і наскільки для багатьох французів ви стали як модель, як приклад в житті». Вона дуже щира, дуже чуйна. Скільки разів було так, що ми записуємо когось, а у неї сльози течуть. Вони в захваті», – каже Фазилов.
Журналістка Radio France Ванесса Дескуро, саунд-менеджер Жіль Галлінаро та фіксер Яшар Фазилов в окопі українських військових 16 лютого 2024 року
Найближче до рідного Криму Яшар Фазилов опинився, коли знімав звільнений від росіян Херсон. Там же, на блокпості, зустрів земляка.
«Навіть, коли ти під'їжджаєш до блокпосту на Чорнобаївці, коли з Миколаєва їдеш, там є вказівник "Сімферополь". Навіть фотографія там є. І коли умовно відкрили Херсон, все одно було важко потрапити туди. Був такий момент, ми на Чорнобаївці знову зупинилися, не можемо проїхати, нас не запускають, і не ми одні. І я раптом побачив – їде військовий джип. Вийшов військовий. Я одразу розвернувся, під'їжджаю, кажу: «Ми журналісти. А ви в Херсон їдете?» Він каже: «Так». «А можна ми з вами поїдемо, а ви на блокпосту скажете, що ми з вами» – «Так». Нас зупинили на блокпосту наступному, перевіряють документи. Я побачив хлопця, обличчя кримського татарина. І я питаю людину, яка нас перевіряє: «Це кримський татарин?» Він каже, що це секретна інформація. Я кажу, ну, я просто з Криму, я кримський татарин. Він питає паспорт. Подивився: «Аліме, твій земляк, давай!» І от з Алімом познайомилися, навіть фотографії є, і поспілкувалися кримськотатарською. Він прикордонник, молодий хлопець. І той, хто нас перевіряв і не пропускав, він каже: «А, їдьте, свої». І так ми заїхали в Херсон, де майже тиждень працювали», – розповідає фіксер Radio France.
Фіксер Radio France Яшар Фазилов біля знаку Сімферополь в районі Чорнобаївки (Херсонська область), листопад 2022 року
Колишній вчитель французької вірить в деокупацію Криму і каже, що в нього є маленька мрія після повернення додому.
«Я все ж таки сподіваюся, що вся ця війна, ця окупація показала багатьом українцям, що в Криму не кримські татари були загрозою для України, а скоріше, проросійські люди. Це змінило бачення українців стосовно кримських татар. Це перше. Друге, я все ж таки сподіваюся, що після звільнення, після перемоги Крим офіційно стане землею, яка по праву належить кримським татарам, офіційно стане територією кримських татар в незалежній вільній країні Україна. Головне, щоб кримські татари нарешті офіційно мали свою землю, яка їм належить уже багато століть. І це, мені здається, дасть поштовх для відновлення і розвитку Криму та України в тому числі. Я думаю, я дуже хотів би, щоб Крим став туристичною меккою, в правильному розумінні цього слова, для всіх, крім однієї країни, яка не має права туди взагалі приїжджати. Це, я не знаю, може, дуже не толерантно, але зараз так. Ніякої толерантності до Росії. Тому майбутнє Криму – це розвиток в Україні, і тільки так.
Яшар Фазилов під час роботи на прифронтовій території. Україна, 16 лютого 2024 року
Я дуже хочу повернутися до Криму, сходити на могилу моїх батьків, побачити мою сестру, побачити деяких моїх друзів. Але ще до 2014 року в мене була мрія мати невеличкий готель на морі й невеличкий готель у горах, в Криму. Це не стільки про бізнес, скільки про друзів. Тобто друзі можуть приїжджати, відпочивати, зустрічатися таким чином. Ця мрія ще не здійснилася, але я сподіваюся, може, після перемоги буде можливість, і це стане реальністю.
Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.
.png "Імена")
